Важкі питання: критика на адресу Папи

Чи мають право католики публічно критикувати Папу?

Ми живемо в епоху такого бурхливого розвитку засобів масової комунікації, що буквально кожне слово, кожен крок Папи стає публічним та кожен може його прокоментувати. В цьому немає нічого поганого, оскільки кожен має право на власну думку, особливо коли це не стосується основних елементів нашої віри.

Але ми явно виходимо за рамки євангельського духу, коли плекаємо негативні висловлювання, руйнуючи тим самим те, на чому ґрунтується вся будівля Церкви: любов. Саме любов повинна бути рушійною силою для віруючого: ми покликані любити один одного так, як любить нас Бог. На основі цього критерію і можна оцінити ті чи інші критичні висловлювання. Як говорить євангеліст Іван, «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог в ньому» (1 Ів 4,16). Саме на підставі любові будемо судимі і ми самі в кінці наших днів, саме любов привертає до нас Боже благословення.

Таким чином, будь-яка річ, в тому числі критика, повинна надихатися любов’ю, щоб залишатися на євангельській стезі. В іншому ж випадку критика буде гріхом, іноді навіть смертним.

Які критерії слід мати на увазі, щоб визначити, наскільки критика відповідає євангельському духу? Тут корисно звернутися до принципу, вираженого Блаженним Августином: «In necessariis unitas, in dubiis libertas, in omnibus caritas». Це можна витлумачити так: в головному – єдність, в сумніві – свобода, в усьому – любов.

У головному – єдність: що ж відноситься до головного? Головне – це істини віри і моральності. Ми знаємо, що Ісус Христос обіцяв уберегти апостола Петра від помилок в головному. У сумніві же, тобто в тому, що можна піддавати різним інтерпретаціям, кожен вільний думати так, як хоче. У цій сфері допустимо мати різні думки. Але і тут доречно міркувати, чи повинні ці сумніви бути предметом публічної полеміки. На жаль, в цьому випадку дуже легко втратити саме дух любові, про яку йшла мова вище, і спровокувати неприязнь до того, кого Сам Христос поставив пасти своїх овець. Власне, це можна віднести до гріха лихослів’я, тобто осудження ближнього у нього за спиною. «Язиком своїм не наклеплюй», – говорить Писання (Сир 5,14). Мета лихослів’я – дискредитувати ближнього, тому той, хто легковажить, ставить акцент саме на тих фактах, які можуть очорнити людину або щонайменше принизити її. Гріх осудження полягає в тому, щоб представити людину в непривабливому світлі, щоб викликати у інших негативні почуття щодо неї: «Людина грішник збентежить друзів і поселить розбрат між мешканцями» (Сир 28,9).

«У всьому – любов»: це не потребує тлумачень. Критика також може бути виголошена з любов’ю.

Чи припустимо критикувати Папу і робити це публічно? Ось що говорить святий Тома: «Якщо існує небезпека для віри, то підлеглі зобов’язані дорікнути предстоятелю, в тому числі публічно. Ось чому святий Павло, хоча і був підлеглим для Петра, через небезпеку спокуси для віри дорікнув йому публічно» («Сума теології» 2,2).

Однак святий Тома додає, що неприпустимо «дорікати вищого без поваги або злословити про нього». Нерідко саме в такому дусі звучить критика на адресу Святішого Отця. У багатьох висловлюваннях не вистачає душевної рівноваги, поваги, любові.

Повернемося до Євангелія. Коли один із служителів первосвященика вдарив Ісуса Христа по щоці, Він відповів йому стримано: «Якщо я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то за віщо б’єш мене?» (Ів 18,23). Саме такими повинні бути дискусії між християнами, так щоб невіруючі і віруючі інших релігій могли здивуватися так само, як це передає Тертуліан: «Дивіться, як вони люблять один одного!».

Таким чином, щоб залишатися в Божій благодаті, краще триматися подалі від уїдливої критики, що не відповідає духу Євангелія.