70-та річниця скликання ІІ Ватиканського Собору

70 років тому, у неділю, 25 січня 1959 р., після завершального богослужіння з нагоди Тижня молінь за єдність християн, що відбувалось в папській базиліці Святого Павла поза мурами, Святіший Отець Іван ХХІІІ оголосив присутнім кардиналам, яких було коло 20-ти, про своє бажання скликати ІІ Ватиканський Собор. Крім цього він повідомив також про бажання скликати Синод римської дієцезії та усучаснити Кодекс Канонічного Права.

Народження ідеї та мета скликання Екуменічного Собору

Не лише для присутніх на богослужінні в базиліці Святого Павла кардиналів, звіщення про скликання ІІ Ватиканського Собору стало шокуючою новиною. Після проголошення такої новини не пролунали оплески, а серед кардиналів запанувала глибока тиша. Більшість тогочасних найближчих співробітників Вселенського Архиєрея не поділяло думки Святішого Отця у необхідності проведення такого заходу й кожен подавав свої суб’єктивні причини.

Хоча своє бажання Іван ХХІІІ виявляв неодноразово, зокрема, під час відвідин Болгарії, Туреччини, Греції та Франції. Про нього знав також і його секретар отець Лоріс Франческо Каповілла, з яким два дні після свого обрання на Петровий престол, після вечірньої молитви на вервиці, Іван ХХІІІ поділився своєю ідеєю скликати Вселенський Собор. Про це прагненням Святішого Отця знав також і його сповідник та деякі кардинали та єпископи. А 20 січня 1959 р., як записано у щоденнику Папи, також і кардинал Тардіні, тодішній Державний Секретар Апостольської Столиці, був ознайомлений із цим його наміром.  

Головним бажання Папи Івана ХХІІІ було омолодити Церкву, яка, на його переконання, не повинна була бути музеєм, але плідним садом; а також він прагнув дати голос церковній універсальності та єпископській колегійності і разом з єпископами усього світу роздумати над «знаками часу» задля кращої місії Церкви. Для здійснення таких благородних цілей найвідповіднішим засобом, без сумніву, був Вселенський Собор.

Довіра Івана ХХІІІ до Бога

Як зазначають історики, які досліджували питання ІІ Ватиканського Собору, рішення Папи скликати Собор, перш усього, вказує на велике довір’я, яке він покладав на Господа, адже цей намір вимагав подолання чисельних труднощів та стереотипів, зокрема тих, що були пов’язані з догмою про непомильність Єпископа Риму та заохочували до відкинення колегійності у Церкві. Саме таке довір’я до Бога спонукало Папу не відкинути натхнення щодо Собору, хоча бракувало відповідей на численні питання, пов’язані з організацію та проведенням такого масштабного церковного заходу.

Кристалізування ідеї Собору

Оголосивши про скликання Собору, Святіший Отець ще не мав чіткого бачення усієї картини; залишались невизначеними багато організаційних питань: місце проведення, тривалість, процедура, назва. Наприклад про те, що Собор називатиметься «ІІ Ватиканським» стало відомо лише в липні 1959 р. Місцем проведення обрано базиліку Святого Петра, хоча у той час не виключалась можливість проведення також і в інших папських базиліках Вічного Міста. Однак, одне було чітко відомим – Собор необхідний, аби оновити стратегію Церкви, омолодити її, усучаснити душпастирство, беручи до уваги нові виклики часу.

Іван ХХІІІ не лише прагнув нового Собору, але хотів віддалитись від І Ватиканського Собору, з огляду на чималі зміни, що відбулись за той час.