Папа латиноамериканським єпископам про приклад святого Оскара Ромеро

Зустрічаючись 24 січня 2019 року з латиноамериканськими єпископами в церкві святого Франциска Ассізького в Панамі, Святіший Отець закликав Церкву бути смиренною та убогою, а не самозакоханою.

Хоч головною метою перебування Папи Франциска в Панамі є участь у Всесвітньому дні молоді, прибувши до Центральної Америки він не міг не присвятити часу місцевій церковній дійсності. Такою нагодою стала зустріч з ієрархами, що входять до SEDAC – Секретаріату Єпископів Латинської Америки, що понад 75 років згуртовує пастирів Панами, Сальвадору, Коста-Рики, Ґватемали, Гондурасу та Нікараґуа. Вона відбулася 24 січня 2019 р., в храмі святого Франциска після зустрічі Святішого Отця з представниками влади й дипломатичного корпусу.

Приклад святого Оскара Ромеро

Промовляючи до співбратів, Єпископ Риму вказав на приклад «сина цієї землі» святого Оскара Ромеро, Архиєпископа Сан-Сальвадору, що був убитий з ненависті до віри 24 березня 1980 року, проголошений святим 14 жовтня минулого року. «Чимало чоловіків і жінок, священиків, богопосвячених осіб і мирян, віддали своє життя аж до пролиття крові, щоби зберегти живим пророчий голос Церкви перед обличчям несправедливості, зубожіння багатьох людей та зловживання владою», – сказав Папа, вказуючи на те, що святий Оскар Ромеро є «постійним джерелом натхнення» для Церков і єпископів.

«Компасом», що спрямовував його життя у вірності, було «відчувати разом з Церквою», і саме це Святіший Отець пропонує для щоденного служіння людям. За його словами, «посилатися на постать Ромеро означає апелювати до святості та до пророчого характеру, що належить до ДНК» латиноамериканських Церков.

«Ромеро, – пояснив він, – зумів налаштуватися та навчитися жити Церквою, бо сильно любив ту, що породила його у вірі. Без цієї внутрішньої любові буде нелегко зрозуміти його історію та навернення, бо саме ця любов провадила його аж до самопожертви через мучеництво; любов, яка народжується з прийняття дару, повністю безкорисливого, який не належить нам і визволяє від будь-яких претензій і спокус вважати себе власниками Церкви чи єдиними інтерпретаторами. Ми не придумали Церкву, вона не народилася з нами і прямуватиме вперед без нас».

Відчувати серцебиття народу

Папа зауважив, що для святого Оскара Ромеро, що керувався навчанням Другого Ватиканського Собору, «відчувати з Церквою означало споглядати її як Божий люд». Він показує нам, що «пастир, аби шукати й зустріти Господа, повинен вчитися серцебиття свого народу та прислухатися до нього», пронизуючись «його радощами та сподіванням, смутком і тривогами».

Адже Сам Христос, як зазначив Святіший Отець, понизився, став слугою, щоб бути схожим до людей. «У Церкві Христос живе між нами, а тому вона повинна бути смиренною та убогою, бо зарозуміла, повна пихи Церква, яка почувається самодостатньою», не є Церквою Христового самоприниження.

Не боятися зворушення

«Важливо, браття, аби ми не боялися приступати до у Господньому стилі. Пастир не може перебувати віддаленим від страждань свого народу», – наголосив Папа, вказуючи на те, що ці страждання повинні визначати пріоритети, використання часу та матеріальних ресурсів. Без цього йтиметься про віру, що «застрягла на півдорозі», чи, що гірше, про Бога без Христа, Христа без Церкви, Церкву без люду.

Особливу увагу Глава Католицької Церкви присвятив молоді, заохочуючи рахуватися з їхньою дійсністю, позначеною «надіями та прагненнями», і, водночас, «багатьма ранами». «Заохочую вас підтримувати освітні програми та осередки, спроможні супроводжувати, підтримувати та вчити відповідальності вашу молодь, прошу вас, “викрадайте” їх у вулиці, перше ніж культура смерті», пропонуючи їм «магічні вирішення», схопить та визискуватиме «їхній неспокій та уяву». А чинити це слід «не з наставленням патерналізму, якого вони не сприймають», але як «отці, як брати щодо братів».

Не мовчати

За словами Папи, майбутнє вимагає пошани до теперішнього, визнаючи «гідність культур народів і цінуючи їх». Перед обличчям фальшивих інтересів, «які повсюди поширюють корупцію» та «зростають, обдираючи найбідніших», слід «дбати про коріння» та захищати багату місцеву культурну й духовну спадщину.

«Підносьте голос проти культурного та духовного опустелення ваших народів, що викликає радикальні злидні, бо залишає без того необхідного життєвого імунітету, що зберігає гідність в найважчі хвилини», – закликав Папа, наголошуючи також на тому, що в той час, як світ має схильність відкидати людей, як непотріб, Христос нікого не відкидає.

Священики на першому місці

Значну частину своїх роздумів Святіший Отець присвятив священикам, наголошуючи на тому, що вони потребують «батьківського» ставлення з боку єпископа. Він радить ієрархам допомагати пресвітерам зростати, ніколи нікому не делегуючи свого завдання вислуховувати їх, завжди тримати свої двері відчиненими для них. «Відчиненими для того, аби створювати умови, що сприятимуть довірі, а не страхові, щирості, а не лицемірству, відвертому й шанобливому обмінові, а не дисциплінарному діалогові», – наголосив він.