Папа до богопосвячених осіб і духовенства Панами: Не втомлюйтесь надіятися

Про «втому надії», що сьогодні запанувала в світі, зокрема, у спільнотах богопосвяченого життя та про відновлення сил у Христі проповідував Святіший Отець під час Святої Меси в Панамі, на якій були присутні також і духовенство, семінаристи та богопосвячені особи.

«Натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину. Надходить же жінка з Самарії води взяти. Ісус до неї каже: «Дай мені напитися. (Ів. 4, 6-7 )», – цими словами євангелиста Івана Папа Франциск розпочав свою проповідь під час Святої Меси в катедральному соборі Пресвятої Богородиці в  місті Панамі, якою розпочався четвертий день його Апостольської подорожі до Панами з нагоди Всесвітнього Дня Молоді. Під час цього богослужіння, що стало також зустріччю з духовенством, богопосвяченими особами та мирянськими рухами, Святіший Отець посвятив головний вівтар.

Контекст події

Глава Католицької Церкви зазначив, що євангельський уривок, який був прочитаний під час Святої Меси, розповідає нам про Спасителя, який втомився задля подорожі й опівдні, коли сонце дає можливість відчути всю свою силу, прийшов до криниці, аби втамувати спрагу, відпочити та відновити сили, щоб продовжити Свою місію.

Учні мали нагоду особисто досвідчити, що означає посвята та готовність Ісуса Христа у «несенні Доброї Новини вбогим, у зціленні зранених сердець, у звіщенні визволення та свободи поневоленим, в утішенні засмучених, у проголошенні року Божого змилування» (див. Іс. 61, 1-3). Мова йде про всі ті ситуації, яке трапляються у нашому житті й поглинають наші сили та енергію.

Втома від подорожі

Для нашої уваги, опанована нав’язливою ефективністю, відносно легко вглянутись та зрозуміти діяльність Ісуса Христа, однак, ми не завжди вміємо чи можемо зрозуміти «труди Спасителя», мовляв, це не є чимось, що притаманне Богові. Господь втомився і в цьому перемученні знайдуть місце численні перевтоми наших народів, наших спільнот і всіх втомлених та обтяжених (див. Мт. 11, 28).

Втома та потреба місця відпочинку

За словами Вселенського Архиєрея причини та підстави, які можуть викликати в нас втому в дорозі є різноманітними: від довгих робочих годин, що залишають мало часу на їжу, відпочинок та перебування із сім’єю, аж до складних умов праці та стосунків, які призводять до знемоги і нервового виснаження; від звичайної і щоденної жертовності до обтяжливої рутини тих, хто не отримує задоволення від праці, визнання або підтримки, аби задовольнити щоденні потреби; від звичних і передбачуваних складних ситуацій до виснажливих та напружуючих.

Звертаючись до священиків, ченців та черниць, членів мирянських рухів, Папа підкреслив, що неможливо охопити всі ситуації, які обтяжують життя богопосвячених осіб, але в кожній із них людина відчуває нагальну необхідність знайти колодязь, з якого можна вгамувати свою спрагу та біля якого можна відновити свої сили для подальшого шляху.

Втома надії

Далі Папа зазначив, що останнім часом у спільнотах вкоренилась особлива втома, яка абсолютно не схожа на втому Ісуса з сьогоднішнього біблійного уривку; мова йде про спокусу, яку можемо назвати «втомою надії», яка не дозволяє підняти погляд та подивитись вперед, немов би все стало туманним. Йдеться про ту втому, що народжується з огляду на майбутнє, коли дійсність не є простою та підриває свої сили, ресурси та доцільність богопосвяченої місії у цьому сумнівному та мінливому світі.

Це паралізуюча втома, яка народжується від погляду у майбутнє, не знаючи, як реагувати на інтенсивність та невизначеність змін, які долаємо як суспільство. Ці зміни ставлять під сумнів не лише спосіб діяльності, навички та поведінку, але, в багатьох випадках, і саму можливість вести богопосвячене життя у сьогоднішньому світі. Втома надії виникає від бачення Церкви, зраненої своїм гріхом, яка багато разів не спромоглась почути численні волання, в яких приховується крик Спасителя: «Боже мій, чому Ти покинув Мене?» (Мт. 27, 46).

Небезпека звикнути жити втомою надії

За словами Святішого Отця, таким чином, існує небезпека звикнути жити у такій втомленій надії перед обличчям непевного та невизначеного майбутнього. А це призводить до того, що у наші богопосвячені спільноти закрадається понурий прагматизм. Спершу все видається нормальним, але, в дійсності, віра руйнується та розпадається. Зневірені щодо дійсності, яку не можемо збагнути чи в якій, як вважаємо, немає більше місця для проектів богопосвяченого життя, можемо піддатись одній із «найгірших єресей нашого часу», мовляв, Господь та наші богопосвячені спільноти не мають нічого сказати ані дати нашому новому світові. «І тоді стається, що те, що одного дня народилося, аби бути сіллю і світлом для світу, закінчується тим, що пропонує свою найгіршу версію», – мовив Єпископ Риму.

Дай Мені напитися

Подобається нам чи ні, але втома від дороги існує й дає про себе знати, але добрим є мати таку ж відвагу, яку мав Ісус, Який сказав: «Дай Мені напитися». Подібно, як Самарянка, також і ми часто бажаємо втамувати нашу спрагу будь-якою водою, не тією, що струмує в життя вічне (див. Ів. 4, 14). Як і бідна жінка Самарянка, яка знала, що роками носить порожні глечики невдалої любові, також і ми знаємо, що не кожне слово може допомогти нам відновити свої сили та пророчість нашої місії. Не кожна новизна, якою б спокусливою вона не видавалась, релігійна свідомість чи усправедливлення наших рішень, можуть втамувати нашу спрагу.

Необхідні просити втамувати нашу спрагу

Як підкреслив Вселенський Архиєрей, Ісус закликає також і нас просити втамувати нашу спрагу. Проханням «дай мені напитись» ми відчиняємо двері нашої втомленої надії, щоб, таким чином, без страху повернутись до колодязя першої любові, коли Ісус пройшов нашим шляхом і милосердно на нас поглянув та покликав йти за Ним. Вимовляючи ці слова, ми пригадуємо той момент, коли Його погляд зустрівся із нашим і коли ми відчули Його любов, як до нас особисто, так і до всієї спільноти. Ці слова допомагають нам повернутись на наш шлях і в креативній вірності слухати Святого Духа.

Погляд у минуле

На переконання Папи Франциска, слова «дай Мені напитись» означають мати мужність, аби дозволити себе очистити та відновити автентичну частину наших початкових харизм і побачити, в який спосіб можна їх здійснювати у наш час. Мова йде не про те, щоб із вдячністю дивитись у минуле, але прямувати вперед у пошуках коренів свого натхнення та дозволити йому прозвучати між нами з новою силою.

Слава «дай мені напитись» вказують також і на необхідність визнати, що ми потребуємо того, щоб Святий Дух нас переобразив у чоловіків та жінок, які пам’ятають про спасенний перехід Ісуса через наше життя. Проповідник зазначив, що прямувати до коренів допоможе нам правильно і без страху жити теперішнім. Лише тоді втомлена надія буде оздоровленою.

Посвячення вівтаря місцевої катедри

На закінчення проповіді Папа присвятив кілька думок події відчинення дверей катедрального храму після тривалого періоду реставрації. Як наголосив проповідник, цей храм, що є вірним свідком історії панамського народу, дякуючи праці багатьох осіб, знову може дарувати людям свою красу. Цей храм не належить лише минулому, але є красою також і теперішнього та спонукає нас до відновлення і живлення надії, аби ми побачили, як краса минулого стає основою для побудови краси майбутнього.

«Брати та сестри, не дозволяймо вкрасти у нас красу, яку ми успадкували від наших батьків! Нехай же вона буде живим і плідним корінням, що допомагає нам і далі вчиняти красивою і пророчою історію спасіння на цих землях», – закінчив Глава Католицької Церкви.