Богопосвячене життя – це не виживання, а нове життя
Богопосвячене життя розвивається тоді, коли молодь і похилі віком прямують вперед разом, коли молодь віднаходить коріння, а старші приймають плоди. Такою була одна з думок, якими Папа Франциск поділився, проповідуючи під час Святої Меси з нагоди свята Стрітення Господнього.
З ініціативи святого Івана Павла ІІ в цей день відзначається Всесвітній день богопосвяченого життя, тому 2 лютого 2019 р. в базиліці Святого Петра у Ватикані зібралися представники різних спільнот посвяченого життя Риму, аби разом зі своїм єпископом скласти Богові подяку за дар покликання та оновити зобов’язання бути світлом для світу. Саме тому на початку богослуження Святіший Отець посвятив свічки, після чого відбулася процесійна хода із запаленими свічками.
Прийняти Ісуса, що виходить нам назустріч
Як зауважив Папа на початку проповіді, літургія показує нам Ісуса, «Який виходить назустріч Своєму народові»: новизна Дитятка зустрічається з традицією храму, обітниця зустрічається зі сповненням, молоді Йосиф і Марія – з літніми Симеоном й Анною. «Також і ми покликані прийняти Ісуса, Який виходить нам назустріч», – сказав Святіший Отець, наголошуючи, що «Бога життя слід зустрічати кожного дня свого життя».
«Іти за Ісусом – це не рішення, прийняте один раз і назавжди, але – щоденний вибір. І Господа зустрічаємо не віртуально, але безпосередньо, зустрічаючи Його в житті», – наголосив проповідник, підкреслюючи, що без цього «Ісус перетворюється лише в гарний спогад з минулого». Коли ж приймаємо Його як Господаря життя, то й з нами трапляється те, що трапилися в храмі: з Ісусом «віднаходимо мужність прямувати вперед та сили залишатися стійкими».
Зустріч посеред народу
«Зустріч з Господом – це джерело. Тому важливо повертатися до джерел: повертатися в пам’яті до вирішальних зустрічей з Ним, наново переживати першу любов, можливо, писати нашу історію любові з Господом. Це буде корисним для нашого богопосвяченого життя, щоб воно не перетворювалося в проминаючий час, але залишалося часом зустрічі», – вів далі Святіший Отець, звертаючи увагу на те, що спогадуючи про «основоположну зустріч» з Господом, усвідомлюємо, що вона не виникла як «приватна справа між нами і Богом», але зродилася серед віруючого люду.
Так само, за словами Папи, стається з богопосвяченим життям. Воно «розквітає у Церкві», а коли відзолюється, то «в’яне». «Воно дозріває, коли молодь і похилі віком прямують вперед разом, коли молоді віднаходять коріння, а літні приймають плоди», – сказав він, заохочуючи в це свято зустрічі «просити благодаті відкривати живого Господа серед віруючого люду, дбати про те, щоб отримана харизма зустрічалася з благодаттю сьогоднішнього дня».
Подвійне покликання
Як зауважив Святіший Отець, зустріч Бога з Його людом має свій початок і мету. Вона розпочинається з «покликання до святині» та приходить до «бачення у святині». Тобто, покликання є «подвійним». Перше – покликання «за законом», приписи якого сповняють Йосиф і Марія. «Це не примус: батьки Ісуса не йдуть примушені чи задля чисто зовнішнього виконання, але щоб відповісти на Божий поклик», – сказав проповідник, вказуючи на те, що похилі віком Симеон і Анна прийшли до храму приведені Святим Духом.
«Що оце подвійне покликання за законом і від Святого Духа каже нашому духовному і богопосвяченому життю? Каже, що всі ми покликані до подвійної слухняності: законові – тому всьому, що впорядковує життя, та Духові, Який творить нові речі в житті. Так народжується зустріч з Господом: Святий Дух об’являє Господа, але щоб Його прийняти, необхідна вірна щоденна постійність. Навіть найбільші харизми не принесуть плодів без впорядкованого життя. З іншого боку, найкращих правил не вистачить без новизни Святого Духа», – наголосив Папа.
Щоб краще це зрозуміти, Наступник святого Петра вказав на перше чудо Ісуса на весіллі в Кані Галилейській. Там також бачимо заклик до послуху: «Зробіть все, що лиш вам скаже». Слуги мусіли начерпати з криниці коло 600 літрів води. Але із наповнених по вінця посудин було зачерпнуте нове вино. Так і в богопосвяченому житті, якщо вірно та з любов’ю виконувати приписи правил і розпорядження настоятелів, «вода щоденності перетворюється у вино новизни й життя».
Достатньо Бога…
Врешті, кульмінацією «зустрічі, що зродилася з покликання» стає бачення. Симеон стверджує: «Мої очі побачили спасіння». Він не бачить Месію, що чинить чуда, а лише Немовля та простих батьків, що принесли скромну пожертву. Однак, «бачить простоту Бога та приймає Його присутність». Йому вистачає взяти Немовля на руки, «не просить і не прагне чогось більшого». Його вистає Бога «таким, Яким Він є».
«Богопосвячене життя є цим пророчим баченням у Церкві: воно є поглядом, що бачить Бога, присутнього у світі, навіть якщо багато-хто не зауважують Його; воно є голосом, що каже: “Достатньо Бога, все інше проминає”; воно є прославою, яка підносить нінащо незважаючи, як це показує пророчиця Анна», – сказав Папа, підсумовуючи:
«Ось чим є богопосвячене життя: прославою, що приносить радість Божому людові, пророчим баченням, що об’являє дійсно вартісне. Коли воно є таким, то розквітає та стає для всіх закликом проти посередності: проти понижування рівня духовного життя, проти спокуси грати з Богом на пониження ставки, проти пристосування до світського та зручного життя, проти нарікання, невдоволення та ниття, проти звикання до “робиться те що можливо” і до “завжди так робилося”: це не є Божі вислови… Богопосвячене життя – це не виживання, воно не є приготуванням до “ars moriendi”: саме такою є спокуса сьогодення перед обличчям зменшення покликань. Ні, воно не виживання, але – нове життя. Це жива зустріч з Господом посеред Його люду. Це покликання до щоденного вірного послуху й до нечуваних несподіванок Святого Духа. Це бачення Того, Кого варто обійняти, щоб мати радість: Ісуса».
About The Author
