Цей день в історії Католицької Церкви: спалено Джордано Бруно

17 лютого 1600 року в Римі спалено Джордано Бруно. Інквізиція Венеції затримала філософа, поета і бунтівного домініканця Джордано Бруно (1548–1600) 1591 року, за доносом молодого аристократа Джованні Моченіго. У цьому листі йшлося про те, що Бруно заперечував чудеса, які творив Христос; запевняв, що Ісусова жертва не була добровільна й Він усіляко прагнув її уникнути; наполягав, що душа після смерті знаходить собі інше тіло тощо. Венеціанська інквізиція провадила справу майже два роки: Бруно був скандально відомий у Європі, тож слідчі боялися наламати дров. Головний прокуратор Венеціанської республіки Кантаріні писав, що Бруно «скоїв страшні злочини щодо єресі, але він один із найвидатніших геніїв». Так і не досягши результату, венеціанські інквізитори відіслали Бруно до своїх римських колег, які ще майже сім років намагалися переконати його зректися єретичних поглядів. У матеріалах слідства сказано, що кілька разів вони майже досягали успіху, але в останню мить Бруно освідчував, що залишається при своїх переконаннях.

Про що ж говорили Джордано та його допитувачі? Довго побутувала думка, що колишній домініканський чернець постраждав за відданість науці, відстоюючи геліоцентричну систему. Проте сьогодні дослідники критикують це припущення: адже життя одного з основоположників геліоцентризму Миколая Коперника (1473–1543) було доволі спокійне, а його основна праця на цю тему потрапила до Індексу заборонених книг лише 1616 року – через півтора десятиліття після страти Бруно.

Про причини арешту і страти Джордано Бруно говорять слідчі документи: той відкрито говорив, що не вірить у Святу Трійцю й заперечував перетворення хліба й вина на Тіло і Кров Христа. У тексті остаточного вироку, який зберігся досі, про геліоцентричну систему взагалі не згадано. Єзуїт Каспар Шоппе, присутній під час проголошення вироку, писав: «Він навчав жахливих і безумних речей… що одна душа може бути в двох тілах, що магія – це щось добре й дозволене, що Дух Святий – це не що інше, як душа світу… Мойсей творив дива, використовуючи магію… Христос – не Бог, а знаменитий чаклун… Одно слово, він захищав усі єресі, які хтось колись проповідував».

Звісно, історичні джерела потребують критичного аналізу, але звернімо увагу: в матеріалах справи Галілео Галілея (1564–1642) сказано про його «єретичне» переконання, що Сонце – це нерухомий центр Усесвіту, довкола якого рухається Земля, і нема ані слова про чорну магію й заперечення божественної природи Ісуса Христа. Тож навряд чи у випадку Джордано Бруно був сенс вигадувати нісенітницю. Імовірно, що вказані речі чернець-бунтар таки говорив – а отже, був не мучеником за науку, а ще одним єретиком. Переживши епоху Відродження й вистоявши в боротьбі з Реформацією, Католицька Церква рішуче придушила бунт, який міг призвести до нових потрясінь.

17 лютого 1600 року Джордано Бруно було спалено. Суто юридично Католицька Церква не мала до цього жодного відношення – він був лише відлучений. Страту влаштувала світська влада Рима. Сьогодні Католицька Церква називає ці події «сумним епізодом». Але на відміну від реабілітованого 31 жовтня 1992 року Галілео Галілея, щодо прихильника окультних наук і магії Джордано Бруно вона зберігає мовчання.

Павло Зінченко

Джерело КМЦ