Благовіщення Господнє: нічого немає неможливого у Бога

Святкуючи Благовіщення Господнє, Церква спогадує, як у незначному селі Назареті простій дівчині Марії явився Господній посланець, звіщаючи про те, що Вона стане Матір’ю Божого Сина.

Дня 25 березня, яке за старим літочисленням припадає 7 квітня, Церква святкує Благовіщення Господнє. Святкування події, про яку розповідає святий євангелист Лука, сягає своїм корінням перших віків християнства, наголошуючи на фундаментальному догматичному елементі: втіленні Бога через зачаття в дівочому лоні. На Нікейському та Константинопольському Соборах утвердився «Символ Віри», в якому ми до сьогодні визнаємо, що Божий Син «задля нас людей і нашого ради спасіння зійшов із небес і втілився від Святого Духа й Діви Марії і став людиною».

Святкування Благовіщення поширилося в епоху Юстиніна в VI сторіччі, а в Римській Церкві було введене Папою Сергієм І наприкінці VII сторіччя, включаючи урочисту процесію до базиліки Santa Maria Maggiore.

Свято Господнє і Марійнє

Кожне посилання на Діву Марію не може не посилатися безпосередньо на Її Сина Ісуса. Це особливо проявилося у Благовіщенні, яке є одночасно і спогадуванням втілення Божого Сина, і вшануванням Його Матері. На Сході воно віддавна мало Марійний характер, а на Заході – навперемінно і Господський, і Марійний, аж доки остаточне роз’яснення не вніс Другий Ватиканський Собор, а святий Папа Павло VI в Апостольському напоумленні «Marialis cultus» від 1974 року, встановлюючи назву «Благовіщення Господнє», уточнив, що йдеться про свято на честь Христа і Пречистої Діви.

Немає нічого неможливого у Бога

Перед нами – центр історії спасіння, початок остаточного сповнення Божого задуму спасіння, тобто, Його втілення, через яке відбудеться нове створення. Старий Завіт провіщав цей день обітницею про жінку, що роздавить голову змія та пророцтвом Ісаї про діву, яка зачне і породить сина.

Прийшовши до Марії, Господній посланець Гавриїл пояснює Їй, що Господь з Нею, присутній в Її життя з повнотою Свого захисту. В цьому контексті звіщає Їй про незвичайне материнство, яке вчинить видимою Божу невидимість. Марія просить про пояснення, чинить розпізнавання, аби Її «так» було свідомим і добровільним, виявляючи повну довіру створіння до Свого Творця. Повідомлення про те, що похила віком родичка Єлизавета також очікує сина є нічим іншим, як знаком справжності того, що трапилося, адже «немає нічого неможливого в Бога».