Глава УГКЦ наголосив на важливості збереження єдності Церкви і народу, щоб не настало відчуження

У певний момент настало відчуження Церкви від свого народу, – Церкви, яка стала інструментом або гвинтиком чужої імперії. Це сталося, і тому сьогодні ми констатуємо, що… відразу народився рух пошуку своєї Церкви. Те, що, скажімо, ми сьогодні висловлюємо під назвою «рух за автокефалію». Тобто, якщо Церква, до якої я відчував себе належним, у певний момент для мене стала чужою, то, природно, шукаю свого.

Таку думку висловив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у інтерв’ю «Укрінформу», відповідаючи на питання про причини зміни настроїв і ставлення вірних до Церкви, зокрема у часи революції 1917 року.

На думку Предстоятеля, такий процес відчуження Церкви від свого народу може статися не тільки, коли йдеться про чужу державу. Це може трапитися і у власній державі.

«Я стежив за дискусією, яка точилася в Росії, коли згадували соту річницю революції 1917 року. Деякі російські інтелектуали запитували себе, як так сталося, що ті самі люди, які ходили до тої церкви, хрестилися у того священика, який їх вінчав, сповідав на смерть їхніх батьків, в один день наділи кашкети із зірками, прийшли і його вбили. А цю церкву, яка була орієнтиром для життя цілого їхнього села, міста, держави в один момент знищили. Багато було різних відповідей, але одна з відповідей, яка мені заімпонувала, говорить, що ця Церква в певний момент через її одержавлення відчужилася від свого народу. Церква почала жити своїм життя, а люди своїм. І коли в певний момент цей двоголовий орел упав, у свідомості тих людей мала бути знищена так само і Церква, як частина того двоголового орла. Тому так легко було комуністичній ідеології перемогти», – сказав Блаженніший Святослав.

На його погляд, певні світоглядні моделі панують і серед православних кіл в Україні. Такий взаємозв’язок чи така печать з того мислення проектується теж і на Україну. Тому часом є велика небезпека близького «шлюбу» між Православною Церквою і державною чи політичною системою навіть в Україні.

«Той чи інший політик чи релігійний діяч, – зауважив Глава УГКЦ, – підсвідомо має спокусу стати на ті самі рейки, якими рухалися державно-церковні відносини у Візантійській імперії, де говорилося про симфонію між Церквою і імператором. Чи в Російській імперії. І це має наслідок… Церква має бути передусім Церквою, як говорив Блаженніший Любомир, матір’ю і учителькою свого народу».

Українська Греко-Католицька Церква, наголосив він, має інший історичний досвід. УГКЦ ніколи не були державною Церквою, але була і є державницькою.

«Візьмімо для прикладу українське національне відродження початку ХІХ століття. Тут, у Центральній Україні, коли Церква відчужилася від свого народу, промоторами відродження були наші письменники, поети, діячі культури, а в Галичині це було духовенство. Наша Церква була чи не єдиною інституцією в суспільстві, яка представляла інтереси лише свого народу», – розповів Блаженніший Святослав.

Як приклад він навів Руську трійцю. «Це були наші три греко-католицькі священики, випускники Львівської духовної семінарії. Коли в Австрійській імперії відбулася весна народів 1848 року, то спонтанно Галицький парламент, перша Руська рада з кого складалася? З галицького греко-католицького духовенства на чолі з єпископом, бо не було інших кваліфікованих представників належно вишколених, освічених, які б могли представляти український народ у суспільстві цього часу», – сказав Предстоятель.

Таким чином, наголосив Глава УГКЦ, це добрий урок історії, який ми сьогодні повинні осмислити і відчути, що Церква, з одного боку, – справді є учителькою Божого Слова, це є Тіло Христове. А з іншого боку – мати для свого народу.