Українські греко-католики в Нідерландах святкують перших п’ять років і думають про майбутнє

18 травня в голландському відпустовому центрі в Гейло відбулася конференція, присвячена п’ятиріччю відновлення душпастирської діяльності Української Греко-Католицької Церкви в Нідерландах.

У конференції, що мала на меті осмислити не лише історію українських християн в Голландії, що почалася після Другої світової війни, але радше те, ким є спільнота українських греко-католиків і куди вона прямує.

У події взяли участь новоіменований архиєпископ і митрополит Філадельфійський, який донедавна очолював Паризьку єпархію святого Володимира, до котрої належить Голландія, владика Борис Ґудзяк, новопризначений Апостольський адміністратор, Єпарх Лондонський, владика Гліб Лончина, Надзвичайний та повноважний Посол України у Королівстві Нідерланди Всеволод Ченцов, священики і миряни з Утрехта, Амстердама, Гааги та інших міст країни, представники громадських об’єднань, співаки візантійського хору з Утрехта та хору імені Лисенка та представники римо-католицької громади.

«Ми сьогодні почуваємося в родині. Вітаю перших і останніх вірних: тих, що прийшли на самому початку і допомагали все організувати, та тих, хто долучився недавно. Важливо почути всіх, слухати одне одного. Дякувати Богові і ближнім за те, що відбулося і думати як рухатися далі, як не залишатися в межах нашого етнічного гетто, а промовляти до тих, хто зовні», – так означив завдання конференції владика Борис Ґудзяк.

Посол України в Голландії Всеволод Ченцов поділився розповіддю про офіційні ініціативи держави та посольства, щоб відкривати Україну для пересічного голландця і це, за його словами, поступово вдається. Він також зупинився на феномені сучасної міграції, яка не є міграцією в строгому розумінні, а радше мобільністю населення, що варто враховувати і дипломатам, і священикам. «Українці мають виходити з власної бульбашки, більше спілкуватися з зовнішнім світом, інтегрувати свій досвід, здобутий закордоном, в український вимір життя», – зазначив пан Ченцов, який провів з учасниками конференції увесь день.

У коментарі для Служби комунікації Паризької єпархії він також зауважив, що зустрічі з громадою є надзвичайно корисними, щоб краще виконувати свою місію. «Основна робота посольства, окрім захисту прав та інтересів держави, є робота з українськими громадянами. Для цього я маю розуміти, що їх турбує, що їм потрібно. Якщо не мати контакту з людьми, то робота стає абстрактною і схоластичною, тому такий контакт варто підтримувати. Під час неформального спілкування народжуються ідеї спільних проектів»

За даними посольства в Голландії офіційно мешкає близько шести тисяч українців (ті, хто має офіційне право на проживання). Проте, як зазначають українці, що мешкають в Голландії, з огляду на те, що багато проживають на основі різного типу віз та використовуючи біометричні паспорти, точну кількість назвати неможливо.

Життя української громади в Нідерландах представили у різних форматах та точок зору, представники різних поколінь та соціальних прошарків. Говорили і молодь, і старші. Директор школи «Веселка» Олександра Хохла розповіла про початки її створення та сучасні успіхи. Молодь підготувала відео про потреби, виклики та страхи.

Багато з присутніх зауважували, що українці часто бояться виходити поза межі свого українського та пострадянського кола спілкування. Ті, що живуть без легальних документів перебувають у постійному страху – навіть іноді бояться приходити до церкви, бо на ній з міркувань безпеки встановлені камери. Погляди і досвіди, які висловлювали присутні на конференції яскраво показали, наскільки різноманітною та неоднорідною є українська громада Нідерландів.

Яка, як зауважив у своїй доповіді о. Руслан Піх, почалася після Другої світової війни і переважно складалася з жінок, які, перебуваючи в таборах в Німеччині, виходили заміж за голландців, щоб уникнути примусової репатріації. Він, спираючись на документи архівів Апостольської візитатури в Бельгії та бельгійських редемптористів, підготував екскурс в історію УГКЦ в Нідерландах у 1946-1983 роках, наприклад щодо формування структур та служіння душпастирів – зокрема праці о. Маврикія ван де Малє та о. Якова Перідона. Зокрема, о. Руслан наголосив на діяльності та місії хору семінаристів в Кулемборг під диригуванням професора Антоновича, який пізніше став відомий як «Візантійський хор».

«Ваша семінарія виїздами з концертами зробила більше, ніж міг би зробити посол. Це був криголам, який ламав стереотипи щодо українців і росіян», – так говорили про служіння семінаристів сучасні їм голландці.

Візантійський хор, створений Антоновичем продовжує існувати і зараз у ньому співають голландці, які самі стали послами української культури в своїй країні. «Співати-по українськи – це бути частиною великої української родини. У вашій культурі я навчився того, що не можна схопити руками, а лише серцем. Якщо ви можете інтегруватися в голландське суспільство – залишайтеся тими, ким ви є», – так описав свій досвід у хорі Eric van Grieken.

Його думку продовжив представник хору імені Лисенка Bram Bosshardt, який не лише розповів про свій досвід співу, але й поділився особистою історією і основним завданням присутності українців в Голландії назвав «Дайте їм надію».

Диякон Iwan Osseweijer зауважив, що перед Римо-Католицькою Церквою в Нідерландах зараз стоїть виклик поставити Христа в центр щоденного життя і навчитися як вірити не лише з 11:00 до 12:00 в неділю у стінах церкви, а як віра може бути частиною щоденного життя. «Ми мусимо навчитися знову виходити з наших церков. І цього ми можемо навчитися від вас», – сказав він.

Голова фонду о. Генрі Науена, який добре знайомий з Україною і сам зібрав та привіз близько 100 гуманітарних вантажів, Лаурент Науен розповів про свій досвід допомоги і праці в Україні, зокрема в психіатричних лікарнях і диспансерах. Він звернув увагу на необхідність харитативного заангажування Церкви. «Допомогти людям – означає доторкнутися до їхніх ран. І так допомогти Христові воскреснути. Для мене Трійця означає – я, Бог і Дух, бо Ісус живе в мені. Варто дивитися на себе не поза Трійцею, а бачити себе в Трійці».

Українські греко-католицькі громади в Нідерландах почали поставати п’ять років тому – під час Майдану українці мали нагоду краще познайомитися і усвідомити необхідність формування структур, у тому числі і церковних.

Ініціативна група з особливим трепетом представила свою коротку історію змагання за формування дугпастирських осередків. «Отець Зимак, до якого ми звернулися, сказав – шукайте приміщення церкви, я буду на Вербну Неділю. Ми запитали: «А якщо нас буде лише 10 чи навіть 5?». «Все одно буду». Було кілька десятків, а наступної неділі – на Великдень більше 200», – ділиться пані Олександра Ленишин.

Отець Олег Зимак та священики, що душпастирюють в Голландії поділилися своїми досвідами.

У заключному слові владика Борис Ґудзяк зазначив: «Ми пережили і почули різні досвіди та історії. За ці 5 років і за цей день конференції. Бачу, скільки ще незробленого. Скільки я не встиг зробити. У всіх є відчуття плідного початку. Бог доповнив все, що я не зробив і сьогоднішня конференція – цьому свідчення».

Він побажав громаді плекати мир і не розмінюватися на дрібне, не стільки думати про інструменти, скільки про якість спілкування і свідчення, відкритися на самотність і біль тих, що є поруч. Владика зауважив: «Треба мати священика, що житиме в Голландії, який буде плекати мир, зберігати зібрані вами скарби і буде бачити убогість і самоту, пріоритетом мати те, що болить».

Святкування продовжується прощею українців до відпустового місця в Гейло.

ugcc.fr