«Церковна єдність пошкоджена матеріалізмом, індивідуалізмом, гедонізмом та егоїзмом», – Митрополит Володимир

У рамках проведення Синоду Єпископів УГКЦ у Римі Архиєпископ і Митрополит Куритибський Володимир Ковбич виступив перед владиками з доповіддю на тему: «Сопричастя в житті і свідченні Української Греко-Католицької Церкви» з метою представити регіональну дійсність про сопричастя нашої Церкви в трьох різних країнах: Австралії, Аргентини і Бразилії.

Митрополит Володимир вважає, що передусім спільні історичні коріння, обряд, право, дії й проекти сприяють тепер сопричастю/єдності нашої Церкви в її глобальному вимірі. Однак владика також згадав і про зовнішні загрози, зокрема про соціальні, релігійні і культурні елементи.

«Без сумніву, воєнні обставини в Україні стосуються не самих громадян, а водночас усіх греко-католиків, які живуть там і поза її межами, бо це обставини наших братів і сестер, які щоденно гинуть і багатьох, що були змушені емігрувати, терплячи драматичні наслідки виселення. Насильна еміграція ослаблює матірну державу й шкодить церковному сопричастю, бо віруючі розсіяні в різних соціальних контекстах. У соціальному контексті діаспори наші сім’ї різко змінилися впродовж останніх десятиліть: багато з них перемістилися із сіл та малих міст до великих міст; їхній соціально-фінансовий стан життя став кращим; зменшилося число дітей і розсіялися в суспільстві, втратили свою оригінальну ідентичність та віддалилися від нашої Церкви», – зазначив владика Володимир.

Він переконаний, що внаслідок сильного впливу місцевих культур, дуже важко зберігати східний дух у мішаних сім’ях. В діаспорі втрата української ідентичності стається дуже швидко, як у культурній так і в церковно-релігійній галузі.

«Політична і фінансова криза, яка ранить різні країни, походить від корупції та спричинює різні соціальні проблеми і особистий, сімейний, соціальний та політичний моральний занепад. Зараз Католицька Церква зі своїми душпастирськими діями не є головним джерелом формування моральної поведінки віруючих. Засоби масової інформації руйнують цінності, християнські принципи та єдність. Нестримна споживацька культура значно погіршує моральний рівень, знижує якість духовності та моральності віруючих. Церковна єдність глибоко пошкоджена матеріалізмом, індивідуалізмом, гедонізмом, егоїзмом», – зауважив доповідач.

На його думку, внутрішніми загрозами є церковні елементи: дефіцитне застосовування канонічних норм, проблематичні взаємно-церковні відношення, криза керівництва, літургійні проблеми, структуральні труднощі та криза покликань.

«Криза покликань стосується також кризи християнської сім’ї та втрати вічних цінностей внаслідок процесу секуляризації. На загал, Католицька Церква переносить велику кризу покликання до подружнього життя. Численні батьки, мабуть більшість із них, втратили або залишили відповідальність виховників і перших катехитів своїх дітей. Ці ж діти знаходяться під сильним впливом секуляризованого суспільства – не враховуючи тут університетських студентів, які слухають учителів, які явно противляться Церкві й релігії. Внаслідок цього, дуже рідкісні ті юнаки, які готові сприймати цінності й обов’язки подружнього життя: багато з них зовсім не бажають одружуватись, інші являють себе нездатними подолати подружню кризу, розлучаються і шукають інші форми співжиття. Які ж покликання до богопосвяченого чи священичого життя можемо очікувати від такого суспільства?!» – роздумує митрополит Володимир Ковбич.

Варто зауважити, що він виділив чотири принципи сопричастя: сопричастя Пресвятої Тройці, єдність в різноманітності, обмін та синодальність. Владика додає, що Церкві варто попрацювати над пасторальним наверненням та покращити Літургію, керівництво.

«Екуменічний діалог – нещодавно це стало терміново потрібним в Україні, діалог з Православними Церквами має універсальний вигляд. Католицько-православний діалог в ері після ІІ Ватиканського Собору повинен бути центром уваги нашої Церкви. В цьому ми в дійсності маємо ключову роль, – вважає владика і додає: Патріархат, офіційно визнаний Апостольським престолом, – це мета, яку треба осягнути з любові до Христової Церкви. Цей статус не є лиш джерелом і найвищим ступенем єдності-сопричастя для УГКЦ, але надасть їй духовне й канонічне довір’я не тільки в рамках Католицької Церкви, але й поза географічними і церковними межами».