У Відні відкрили меморіальну дошку кардиналу Інніцеру, який рятував людей під час Голодомору

Церемонія розпочалася о 14:30 у приміщенні «Клубу Штефансплац 4». Зал був повністю заповнений, понад сто присутніх з цікавістю слухали про унікальну особистість Теодора Інніцера. На урочисті вшанування прибули представники християнських Церков, єврейської громади Відня та світської влади. З вітальним словом, поруч із кардиналом Шенборном та рабином Відня, виступив і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав.

У своєму вітальному слові кардинал Крістоф Шенборн зазначив, яким особливим цей день є в історії Греко-Католицької Церкви і поділився радістю від того, що має можливість розділити його з представниками різних релігійних общин. «Сьогодні ми згадуємо криваву і жахливішу подію – одну із найжахливіших подій ХХ століття. І в той же час – сміливого чоловіка, який екуменічною ініціативою звернув увагу всього вільного світу на гуманітарну катастрофу тодішнього СРСР», – сказав кардинал.  

З особливими словами до присутніх звернувся Глава УГКЦ Блаженніший Святослав: «Голодомор – відкрита рана у пам’яті, тілах і душі українців у всьому світі. Це був найдешевший та найганебніший спосіб знищення тих, хто не погоджувався з політикою Сталіна. Як не парадоксально це звучить, Голодомор відбувся в місці, яке вважали хлібницею Європи».

Блаженніший Святослав наголосив, наскільки важливою була Церква в той час, оскільки це був єдиний голос безголосних та безневинних людей. У липні 1933 Андрей Шептицький пише лист-заклик «Україна в передсмертних судорогах». У серпні 1933 року Теодор Інніцер – перший і єдиний, хто намагався об’єднати світ у допомозі в цій жахливій ситуації. Тому для нього особливо важлива ініціатива кардинала Крістофа Шенборна відзначити зусилля кардинала Інніцера: «Допоки злочин мовчить, він продовжує вбивати. Саме тому важливо пам’ятати про нього, щоб не допустити подібних жахіть. Я щиро вдячний кардиналу Шенборну за те, що ви дбаєте про рани і біль українців сьогодні. Нехай Бог віддячить вам своєю благодаттю».

Рабин Відня Шломо Хофмайстер розпочав свою промову з повчальної історії про принципи Авраама і Ноя. В той час, як Ной йшов по життю з Богом, але піклувався лише про своє життя, Аврааму була небайдужа доля людей навколо нього, він завжди намагався бути солідарним та допомагати іншим людям. Саме таким був для Равина Шломо й Теодор Інніцер, принципи якого варто наслідувати і сьогодні: «В час, коли на суспільному порядку денному розкол, розбрат та поляризація, приклад Теодора Інніцера показує нам, що ми не маємо боятися майбутніх викликів. Всі релігійні громади повинні взяти на себе відповідальність бути сміливими і допомагати тим, хто цього потребує».

Посол України в Австрії Олександр Щерба згадав у промові персональну історію своєї сім’ї, яка походить з міста Жмеринки Вінницької області. Сестра його бабусі, на жаль, не вижила і померла весною жахливого 1933 року, будучи малою дитиною, отруївшись весняним цвітом. Коли Олександр Щерба згадує про ці розповіді і страшні події, задає собі два питання: як Бог міг допустити таку трагедію? Чому люди не зарадили, а мирилися? «Однак не всі мовчали і відвертали погляд. Яскравий приклад самопожертви і допомоги кардинала Інніцера – для мене ще одна причина вірити в Бога і в доброту людства», – завершив він.   

Відомий американський історик, автор книжки «Дорога в неволю», бестселера «Про Тиранію: 20 уроків з 20 століття» Тімоті Снайдер виступив з окремою доповіддю на тему «Забуте свідчення: Архиєпископ Інніцер та страждаюча Україна». Для цього професору Снайдеру були спеціально надані архівні матеріали по темі.

У рамках промови Тімоті Снайдер розповів присутнім про особистість кардинала Інніцера, що він зробив і чому в історичному контексті сьогодні і тоді це було настільки важливим. А також звернув увагу на те, що нам відомо про його діяльність та чому, власне, так мало було відомо.

«Для мене, як для історика, особлива честь мати можливість розповісти про постать кардинала Інніцера. Адже спогади з минулого дають можливість рефлектувати і думати про це сьогодні з надією, що це матиме позитивні наслідки в майбутньому. Кожна смерть під час Голодомору – це частина більшої історії і пам’ятаючи про це, ми розуміємо, що це щось, повторення чого ми точно захочемо уникнути в майбутньому».

Розібравши історичний контекст, Тімоті Снайдер наголосив, що Голодомор в Україні для тодішнього правління був політичним і передусім, національним питанням. Оскільки Голодомор охопив чималі території колишнього СРСР, але найбільше постраждала тодішня Україна. Інше питання, яке стояло на порядку денному Сталіна і яке він намагався вирішити за допомогою Голодомору – перетворення селянської країни на робочу. Голодомор був результатом колективізації, внаслідок якого найбільше постраждало сільське населення на території України.

Крім масових вбивств, ця трагедія змушувала людей постійно робити жахливий вибір. Голодомор знищив людську, міську, партнерську солідарність. Він зробив можливою і прийнятною велику брехню. Оскільки правління тодішнього Радянського Союзу відхиляло назовні присутність подібних подій, а всі звинувачення в свою сторону трактувало, як політичну провокацію проти Союзу. Незважаючи на те, що кордони були закритими і люди не могли тікати ні за межі СРСР, ні за межі країни в межах Радянського Союзу, професор Снайдер наголошує, що все ж були люди, які знали, що відбувається в тодішній Україні – це були дипломати та журналісти. Однак не все те, що знають дипломати трансформується в політичні рішення, а журналісти не хотіли втрачати свої вигідні місця в Москві, тому надавали перевагу замовчувати події. Саме тому вчинки і заангажованість Теодора Інніцера викликають захоплення і глибоку повагу. Можна думати, що в той час він був своєрідним Дон Кіхотом.

Але чи може одна людина змінити систему? Професор Снайдер чудово підсумовує, наскільки діяльність кардинала була важливою. За словами Тімоті Снайдера, Теодор Інніцер своїми вчинками (зробив заяву про Голодомор для всього західного світу, організував Комітет допомоги та міжнародну конференцію) закріплює поняття істини в суспільстві: «Говорити правду голосно і впевнено – досить рідкісно і унікально у 2019 році, уявіть, наскільки непопулярно це було тоді у 1933? Правда не може вижити сама по собі. Вона потребує людей, щоб говорили про неї».

Вчинки Теодора Інніцера яскраво говорять самі за себе і вчать нас важливості прав людини, а також любові до ближнього. Крім того, професор Снайдер наголосив, що ми маємо чимало історій масових вбивств, але ми повинні створити історію людей, які намагалися запобігти цьому. Дуже тяжко писати історію, коли загинула така неосяжна кількість людей. І сучасному поколінню тяжко уявити це усвідомлено. Але ми можемо думати і аналізувати історію однієї людини і проектувати, що подібне сталося з мільйонами. І ще з мільйонами не сталося завдяки одній людині – Теодору Інніцеру, який був першим і єдиним на той час і достатньо сміливим, щоб закликати боротися. «Тому що люди можуть робити різницю. І різниця між одиницею та нулем – значна та неоціненна», – завершив свою доповідь професор Снайдер.

Після доповіді відбулося відкриття пам’ятної дошки про допомогу Теодора Інніцера жертвам Голодомору. За особистим рішенням кардинала Шенборна, дошку розмістили біля парадного входу у приміщенні Архиєпископського палацу. Саме у цьому палаці восени 1933 року на весь світ пролунало звернення про допомогу українцям та іншим національностям на території колишнього СРСР, які помирали від голоду. В заклику кардинала Інніцера мільйони невинних жертв отримали можливість бути почути. «Цей знак солідарності в минулому повинно посилити наше переконання і віру сьогодні в те, що спільні зусилля та голос можуть змінити долю мільйонів», – висловився кардинал Шенборн.

Пам’ятна дошка в честь кардинала Інніцера зроблена з каменю та має круглу форму, що має на меті нагадувати жорна. Шершавість поверхні асоціюється з брутальністю тих часів. Текст на дошці – заклик кардинала Теодора Інніцера від 16 жовтня 1933 року про допомогу жертвам Голодомору 1932-1933 рр. та заснування з його ініціативи «Міжконфесійного і міжнародного комітету допомоги територіям Радянського Союзу, що постраждали від голоду». Біля текстової частини проходить лінія і збоку великим цифрами розміщено «163». Під час своєї промови на церемонії відкриття дошки кардинал Крістоф Шенборн пояснив символізм і значення цих трьох цифр: «На той час діяв «Закон про п’ять колосків». В п’яти колосках знаходиться приблизно 163 зернини. Тобто невеличкий пакет зерна, за приховування чи наявність якого в 1932-1933 рр. могли відправити в табір на північ Росії з конфіскацією майна або ж розстріляти на місці».  

Автор пам’ятної дошки український архітектор Ростислав Бортник. Для нього дуже важливим стала участь з двох причин: «Ця меморіальна таблиця розташована в самому центрі Відня, всього в п’яти метрах від собору Святого Стефана. І що найважливіше – на цій таблиці викарбовано Hungermord (з нім. вбивство голодом). Тобто Голодомор, як безпосереднє визначення цього вбивства (геноциду) українського народу».

Ввечері о 20:30 в архиєпископському соборі Святого Стефана відбувся концерт-реквієм у пам’ять про жертв Голодомору за участі чоловічої хорової капели «Дударик», яка завітала з України та солістки Віденської державної опери Зоряни Кушплер.

Перед концертом кардиналу Крістофу Шенборну вручили орден митрополита Андрея Шептицького. «Для мене це велика честь. Я приймаю орден із думкою про кардинала Інніцера. Цей орден належить йому, адже саме він відповів на прохання Андрея Шептицького про допомогу жертвам Голодомору», – зазначив він.

Лідія Акришора
для Вікаріату для вірних Східних Католицьких Церков в Австрії