Папа: Церква не є байдужою до болю зранених подружніх пар

Над темою душпастирства християнських подруж та покликанням сімей запропонував призадуматись Папа Франциск під час зустрічі з учасниками курсу, організованого трибуналом Римської Роти.

«Це Таїнство не можна імпровізувати, до нього наречені повинні приготовлятись», – наголосив Папа Франциск, приймаючи у суботу, 30 листопада 2019 р., у Ватикані учасників курсу «Захист подружжя та душпастирство зранених пар», організованого трибуналом Римської Роти, що є одним із трьох найвищих трибуналів Апостольської Столиці, компетентним у подружніх справах.

Душпастирство зранених подружніх пар

Привітавши присутніх, Святіший Отець звернув увагу на другу частину назви курсу, а саме на проблему душпастирства серед зранених подруж, адже саме в цій ділянці проявляється материнська турбота Церкви щодо подружніх пар, які зустрічають на шляху свого спільного зростання різні болючі ситуації. «Як знаємо, рани подружжя походять з багатьох та різних причин: психологічних, фізичних, культурних чи пов’язаних із середовищем…; іноді, вони викликані замкненістю людського серця на любов, гріхом, який торкає всіх», – зазначив Папа Франциск, наголосивши на тому, що ці причини викликають глибокі та гіркі рани у серцях подругів, кровоточиві рани, попри які Церква ніколи не проходитиме мимо, відвертаючи своє обличчя в іншу сторону.

«Тому, зустрічаючись з цими реаліями зранених подружніх пар, Церква, передусім, плаче і страждає разом з ними; наближається до них з олією утішення, щоб заспокоїти їхній біль і оздоровити; вона бажає взяти на себе той біль, який зустрічає», – додав Глава Католицької Церкви, підкреслюючи те, що Церква ніколи не залишається осторонь від тих, які страждають. Вона ніколи не залишається байдужою чи холодною перед сумними та неспокійними життєвими історіями зранених подруж.

Подружній процес скерований на добро подругів

«З цієї причини, навіть у своїх канонічних процесах та юриспруденції Церква завжди бажає лише добра зранених людей, шукає правду про їхню любов; вона не бажає нічого іншого, крім того, аби підтримати їхнє справедливе та бажане щастя, яке, перш ніж бути особистим добром, до якого ми всі по-людськи прагнемо, є даром, який Бог зберігає для Своїх дітей і який від Нього походить», – додав він, пригадавши, що все це закликає при розгляді подружніх процесів, перш усього, ввіритись Святому Духові, аби Він провадив та допомагав належно вислухати всі сторони процесу, правильно оцінити і розпізнати подружню ситуацію та видати правильний вирок. «Процес не є справою математики, оцінюючи виключно те, який мотив важить більше ніж інший. Ні! Є Святий Дух, Який завжди повинен провадити процес. Якщо у ньому нема Святого Духа, то той процес, який проводимо, не є церковним», – підсумував Єпископ Риму.

Покликання християнського подружжя

Якщо шлюб наповнює християнських подругів духовною та людською радістю і повнотою, вони ніколи не повинні забувати про своє покликання, а саме про те, що вони як пара, покликані завжди ходити в вірі, ходити в Церкві та з Церквою , разом прямувати дорогою святості. За словами Єпископа Риму, власне Новий Завіт показує нам, що християнське подружжя – це життя у вірі, інтимний союз чоловіка та дружини, які є “колонами” домашньої Церкви.

Від цього життя у Святому Дусі, Який освітлює та зігріває людські серця, народжується важлива місія християнських подругів у Церкві, місіонерське служіння, яке звіщає, що Христос живе і діє; служіння, яке великодушно закликає до життя як нового створіння, нових Божих дітей.

Приготування до Святого Таїнства Подружжя

«Це Таїнство не можна імпровізувати, до нього наречені повинні приготовлятись. Не вистачить того, щоб християнські наречені приготовлялись через осягнення психологічного, афективного, стосункового та планового дозрівання, що також є необхідним для стабільності їхнього майбутнього союзу. Вони повинні також живити та поступово збільшувати в собі самих те особливе покликання до формування себе як християнських подругів», – наголосив Вселенський Архієрей, зазначаючи, що мова йде про потребу плекання та розвитку покликання бути учнями Ісуса як християнські подруги, що передбачає свідчення Євангелія у сімейному житті, на місці праці та в інших соціальних контекстах. Аби досягнути цього горизонту, необхідно зростати у житті молитви, Пресвятої Євхаристії та Сповіді.

Парафія – спільнота сімей

«Церква, у своїй парафіяльній структурі, є, властиво, спільнотою сімей, покликаних стати, за прикладом Акили та Прискилли, свідками Євангелія на тій території», – мовив Папа, пригадуючи, що єпископи, парохи та інші душпастирі повинні приготовляти подружні пари, аби ті могли стати живими та апостольськими клітинами парафіяльної спільноти. Він також закликав пасторів Церкви сприяти, підтримувати та супроводжувати християнські подружжя, щоб, таким чином, Церква могла оновитись, стаючи дедалі поширенішою мережею спільноти сімей, що дають свідчення та є місійними.