Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ щодо аграрної реформи в Україні

ЗВЕРНЕННЯ
Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ
щодо аграрної реформи в Україні

Господня є земля, її повнота, вселенна та її мешканці.
 Псалом 24, 1

Дорогі в Христі!

Живемо в час, який попри воєнне лихоліття, спричинене зовнішньою агресією,  позначений  викликами внутрішнього суспільного буття. Відповіддю на ці виклики може бути тільки позитивна трансформація всього суспільно-державного організму шляхом виважених реформ.

Ми, єпископат Української Греко-Католицької Церкви в Україні, відчуваємо свій християнський і громадянський обов’язок дбати про спільне благо нашого народу і не відсторонюватися від його проблем. Злободенною темою в нашій країні є аграрна реформа, особливо її частина, що стосується ринку земель сільськогосподарського призначення.

У цьому зверненні – не втручаючись у політичний процес і міжпартійні суперечки та протистояння – прагнемо представити тим, хто здійснює важливі реформи для добра нашого народу, суспільне вчення Церкви щодо земельної реформи та проголосити ті моральні засади, якими потрібно керуватися в цій царині.

Так ми чинили щодо освітньої, медичної, судової, адміністративної, пенсійної реформ та інших перетворень і плануємо робити це надалі. Ще від середини 1990-х років наполегливо доносили до органів державної влади консолідований досвід Католицької Церкви стосовно подібних реформ у багатьох країнах світу, який свідчить про конечну потребу дотримання фундаментальних принципів задля успішного управління.

Моральними нормами для проведення аграрної реформи є такі принципи:

1. Згідно з Божественним Одкровенням земля є даром Божим для людства в цілості. Вона має універсальне призначення  і дарована Всевишнім для спільного блага всіх людей. Всяке володіння людиною землею є відносним і підпорядковане цій первинній волі Бога Творця. Тож людина є лише управителем Божих дарів і не може їх ексклюзивно привласнити. У притчі про робітників у винограднику (пор. Євангеліє від Матея, 21, 33-46) читаємо про сумну долю тих, хто захотів вповні привласнити її, тому псалмоспівець каже, що земля і вся її повнота є Господньою (пор. Пс. 24, 1).
2. У правовому суспільстві має бути справедливий розподіл землі між людьми, які всі є рівними за гідністю перед Богом і рівноправними у своїй країні.
3. З огляду на своє універсальне призначення земля не може вважатися товаром нарівні з іншими продуктами праці й діяльності людини. Земля не є цільовим об’єктом ринку. Це не просто товар, який призначений для продажу чи накопичення.
4. Цінність землі не може бути визначена її комерційною відносною вартістю. З цього випливає традиційне для українців почуття відповідальності господаря за ту землю, на якій він працює. Жахіття Голодомору показали, що український селянин дуже міцно пов’язаний зі своєю землею, бо захищав своє право на неї навіть ціною власного життя. Лихо комуністичної колективізації глибоко зранило українську культуру господарювання на рідній землі. Тож наше спільне завдання – відновити цю культуру. Селянин має відчути себе повноправним господарем на своїй землі. Він повинен мати право і обов’язок нею управляти, і ніхто не може його цього позбавити: ані новітні економічні обставини, ані політична доцільність. Це відповідальне господарювання на своїй землі є необхідне для забезпечення спільного блага українського народу: його державності та добробуту. Така культура праці на землі може убезпечити її від хижацької, нищівної експлуатації, яка створює небезпеку перетворити наші унікальні родючі чорноземи на пустелю.

Відповідно до цих засад, аграрна реформа, метою якої має бути формування високої культури та етики господаря, становлення та розвиток сільських територій і громад, повинна базуватися на верховенстві права та принципах сталості, прозорості, справедливості та всеосяжності. Не можна сегментарно запроваджувати ринок земельних угідь, не здійснивши цілісного та системного реформування всього аграрного комплексу, відповідних підготувань і змін у пов’язаних із ним супутніх сферах народного господарства: правосудді, фінансово-економічній системі, екології, державній безпеці та ін.

Ми всі розуміємо, що аграрна реформа є потрібною. Проте слід пам’ятати, що вона має слугувати справедливому розподілу землі та всебічному розвитку українського села.  «Справедливий розподіл землі є основним питанням, зокрема в країнах, що розвиваються, і в країнах, які нещодавно вийшли з колективістських чи колоніальних систем. У сільській місцевості можливість стати власником землі через механізми ринку праці й кредитного ринку – необхідна умова доступу до інших благ і послуг. Ця можливість становить не тільки ефективний засіб охорони навколишнього середовища, а й створює систему соціальної безпеки, яку можна реалізувати й у країнах зі слабкою адміністративною структурою», – читаємо в п. 180 Компендіуму соціальної доктрини Католицької Церкви. Тому не можна дозволяти створювати надмірні земельні володіння – латифундії які, за вченням Церкви, є нелегітимними самі в собі, бо дозволяють окремим особам концентрувати у своїх руках великі масиви землі. Сучасні латифундисти намагатимуться скористатися убогістю селян, пропонуючи їм «швидкі гроші» за їхню землю, позбавивши їх доступу до цієї землі, тобто реальної власності на неї. Такий оманливий порятунок селян від знедолення прирікає їх на тривалу недолю.

Земля була і є основою та джерелом утримання селянської родини. Стан нашого суспільства прямо залежить від стану української сім’ї як його основної клітини. Заробітчанство насильно відірвало українців від землі і створило оманливе враження, що можна обійтися без її плекання і відповідального використання для блага власної сім’ї та всього суспільства. Боляче дивитися на запустілі, некультивовані поля навколо сіл і містечок, значна частина населення яких покинула родину в пошуках засобів для виживання на чужині.

Безумовно, не можна безкінечно продовжувати мораторію на впровадження цивілізованого ринку землі. Останній є необхідним для розвитку малого та середнього аграрного бізнесу, головно приватних фермерських господарств. Але й не можна його запроваджувати поспіхом, без належного підготування і без використання перевіреного світовою практикою арсеналу механізмів та інструментів, спрямованих на недопущення загроз, які б стали фатальними для України як держави. Навіть у нашій ситуації, коли т.зв. чорний ринок сільськогосподарських земель, за свідченням фахівців, процвітає, – квапитися треба без поспіху, а злочинні схеми ліквідовувати правовими засобами.

Ринок земельних угідь сільськогосподарського призначення, який має розкрити великий потенціал для економіки України, запроваджувати потрібно, але після ретельної підготовки процедури його запуску. Крім необхідних законів, слід подбати про: побудову справедливої судової та правоохоронної систем, організацію дешевого кредитування фермерів і дотації фермерів на зразок країн Євросоюзу, вдосконалення екологічних норм щодо збереження ґрунтів, реформування Державного геокадастру – та добре проаналізувати й усунути всі можливі корупційні ризики. Перелічені заходи мають супроводжуватися широкою просвітницькою роботою громадян нашої держави щодо цієї проблематики. Усе це  потрібно зробити, щоб уникнути негативних наслідків, подібних до тих, які спричинила в Україні неналежно підготована т.зв. широка приватизація в середині 90-х років минулого століття. Без здійснення цього арсеналу заходів і, особливо, без широкої просвітницької роботи задля піднесення рівня правової, екологічної, фінансової та суспільно-політичної грамотності населення –  безвідповідальним і згубним є говорити про проведення народного референдуму щодо ринку землі.

Вирішення цього комплексу питань, як свідчить новітня українська історія, потребує доволі тривалого часу, значно більше ніж один рік, як це заплановано в прийнятому в першому читанні профільному законопроєкті. Кажучи про час, мусимо ще раз нагадати, що в Україні триває гібридна війна. У час, коли українці ціною власного життя захищають свою землю, наш політикум дискутує щодо питання її продажу. Тут доречно сказати, що війна, яка виснажує наші життєві сили, має два найбільш дієві невійськові механізми – захоплення умів і захоплення земель. Чи можливо встановити всі необхідні запобіжники задля унеможливлення такого фатального розвитку подій – питання риторичне.  Тож чи варто ризикувати, якщо йдеться про майже дві третини території нашої Вітчизни?

Загроза втрати території йде не тільки від зовнішнього недруга. У Компендіумі соціальної доктрини Католицької Церкви читаємо: «Зв’язок корінних народів з власною землею і її ресурсами заслуговує особливої уваги, оскільки він – основний вияв їхньої ідентичності. Внаслідок потужних агропромислових інтересів чи процесів асиміляції й урбанізації багато народів уже втратили чи ризикують втратити землі, на яких вони живуть і з якими пов’язаний сенс їхнього існування» (п. 471).

Тому звертаємося до людей, які є власниками чи користувачами земельних ділянок, із закликом відповідально ставитися до землі і до свого права розпоряджатися нею як даром Божим та приймати рішення щодо неї дуже виважено, не спокушаючись примарними надіями швидкого зиску, але думаючи мудро і далекоглядно про її збереження та розвиток. Якщо ми легковажно і поквапливо відчужимо свою землю, вона відчужиться від нас і вже не працюватиме на благо – наше, наших родин та всього суспільства, і ця втрата може стати непоправною.

Звертаємося до державної влади України з проханням не пришвидшувати штучно земельну реформу, а підійти ґрунтовно до цього надзвичайно важливого питання і вирішувати його комплексно задля ефективного використання земельних ресурсів нашої країни та формування високої культури й етики господаря. Адже, як було сказано вище, поспіх і неналежна підготовка до здійснення аграрної реформи несе в собі небезпеку державності України і може призвести до катастрофічної втрати землі, яку український народ відчуватиме на собі впродовж століть.

Звертаємося ще до лідерів політичних партій і громадських активістів. Не політизуйте питання аграрної реформи та не використовуйте тему землі як інструмент політичної боротьби! Святість української землі, годувальниці нашого народу, повинна всіх нас об’єднати у відповідальності за її захист, справедливий розподіл і плідний розвиток. Це потрібно для того, щоб тепер сущі і ще не народжені українці почувалися захищеними, повноправними і ефективними господарями на своїй рідній землі – справжніми добрими управителями Божих дарів.

«Мир братам і любов з вірою від Бога Отця і Господа Ісуса Христа. Благодать з усіма, що люблять Господа нашого Ісуса Христа в нетлінності! Амінь» (Еф. 6, 23-24).

Благословення Господнє на вас!

Від імені Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ

† СВЯТОСЛАВ

Від імені
Мукачівської Греко-Католицької єпархії

† Мілан Шашік

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого пророка Авдія та святого мученика Варлаама,
2 грудня 2019 року Божого

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Звернення після кожної  Божественної Літургії у неділю, 8 грудня цього року.