Папа: християнське життя – це історія любові людини з Богом
“Де цар юдейський, що оце народився? Бо ми бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись” (Мт. 2, 2), – над цими словами святого євангелиста Матея запросив замислитися Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси, яку він очолив 6 січня 2020 р. в базиліці Святого Петра у Ватикані з нагоди урочистості Богоявлення Господньою. Поклоніння новонародженому Ісусові було метою подорожі волхвів, які поставили це запитання.
Відмінності поклоніння
Коли східні мудреці прибули у Вифлеєм та побачили Боже Дитя, вони поклонились Йому. Святіший Отець підкреслив, що коли людина втрачає сенс поклоніння, втрачає також і сенс християнського життя, що скероване до зустрічі з Ісусом Христом. «Євангеліє застерігає нас перед цією небезпекою, представляючи нам, поряд із мудрецями, також і тих персонажів, які не здатні до поклоніння.
Перш усього, мова йде про Ірода, який також використав слово «поклоніння», просячи мудреців на зворотному шляху повідомити йому про місце народження немовляти, мовляв, і він хотів би йому поклонитись. Однак, в дійсності, Ірод поклонявся лише самому собі, а тому бажав позбутись Божого Дитятка.
Поклоніння істинному Богу
Далі Глава Католицької Церкви наголосив: «Людина, що не поклоняється Богові, схильна поклонятися власному “я”. І також християнське життя без поклоніння Господеві може стати ввічливим способом для самоствердження та хизування собою: як християни, що не вміють поклонятися, не вміють молитися, адоруючи. Це серйозна небезпека: послуговуватись Богом, а не служити Богові».
При цій нагоді Єпископ Риму закликав призадуматись над тим, скільки разів ми замінювали інтереси Євангелія нашими особистими інтересами; скільки разів ми послуговувались релігією для нашої зручності; скільки разів ми замінювали поняття влади згідно з Богом, яка повинна служити іншим, із владою відповідно до світу, що полягає у служінні собі.
Нездатність до поклоніння
Як наґолосив Вселенський Архієрей, окрім царя Ірода, Євангелії розповідають нам також про інших осіб, нездатних до поклоніння істинному Богові. Мова йде про первосвящеників та книжників тогочасного єврейського народу. Вони детально розповіли Іродові про час та місце, де згідно із писанням мав народитись Спаситель. Вони знають пророцтва і можуть їх процитувати; знають куди слід іти, але не йдуть туди.
За словами Папи, це вчить нас того, що в християнському житті не достатньо знати, але необхідно вийти поза себе самого, бо без такого «виходу», без зустрічі з Ісусом, без поклоніння Йому, неможливо пізнати Бога. «Богослов’я та душпастирська ефективність приносять не багато, а то й взагалі не приносять жодної користі, якщо не зігнути коліна, якщо не чинити так, як волхви, що не лише були мудрими організаторами подорожі, але які пустилися в дорогу й поклонялися», – підкреслив він.
Поклоніння і його плоди
У поклонінні людина усвідомлює, що віра не обмежується лише до гарної доктрини, але є стосунком з живою Особою, Яку потрібно любити. Поклоняючись, ми усвідомлюємо, що християнське життя є історією любові людини з Богом, де не вистарчає лише добрих ідей, але потрібно поставити Бога на першому місці. Вказуючи на приклад закоханих осіб, Святіший Отець підкреслив, що християнська спільнота повинна поклонятися Ісусові як нареченому Церкви.
Папа Франциск закликав побачити у поклонінні Богові необхідність нашої віри. «Якщо ми вміємо стати на коліна перед Ісусом, ми переможемо спокусу прямувати кожен своєю дорогою. В дійсності, поклонятись – це здійснювати вихід із найбільшого рабства, із себе самого. Поклонятися – це поставити Господа в центрі, щоб ми більше не були зосереджені на собі», – додав проповідник.
Поклоніння без вимог
Поклонятися – це зустріти Ісуса без списку вимог, а лише з одним проханням: бути з Ним. Це виявити, що радість і мир зростають із прославою та вдячністю. «Коли ми поклоняємось, ми дозволяємо Ісусові зцілити і змінити нас. Поклоняючись, ми даємо можливість Господеві перемінити нас Своєю любов’ю, освітлити нашу темряву, дати нам сили в слабкостях та мужності у випробуваннях», – мовив Єпископ Риму, зазначаючи, що поклонятись Богові означає йти до найважливішого, це шлях очищення від багатьох непотрібних речей, від залежностей, які знечулюють серце та притуплюють розум.
«В дійсності, поклоняючись, людина вчиться відкидати те, чому не слід поклонятися: ідолові грошей, споживання, задоволення, успіху, нашому “я”, перетвореного у божка. Поклонятися Богові – це вчинити себе малим у присутності Всевишнього, аби усвідомити перед Ним, що велич життя полягає не в тому, щоб мати, але – любити», – наголосив Папа Франциск, вказуючи також і на поклоніння Богові, що спонукає до взаємної любові та зближення із нашими братами і сестрами. «Поклонятися – це мовчати перед Божим Словом, щоб навчитись говорити слова, які не ранять, але потішають. Поклонятись – це жест любові, який змінює життя», – додав він.
Поклоніння у щоденному житті
«Дорогі брати і сестри, сьогодні кожен з нас може запитати себе: “Чи я є християнином, який поклоняється?” Багато християн, які моляться, не вміють поклонятися. Запитаймо себе про це. Знаходьмо час для поклоніння протягом своїх днів і створюймо простір для поклоніння в наших спільнотах. Ми як Церква повинні впровадити в життя слова, якими ми сьогодні молилися в Псалмі: “Тобі поклоняться, Господи, всі народи землі”», – мовив на закінчення Святіший Отець, зазначаючи, що, поклоняючись Господеві, ми, як і волхви з біблійної розповіді, зрозуміємо сенс нашої життєвої дороги, як вони, досвідчимо великої радості.
About The Author
