О. Юстин (Бойко):”Ви можете провести у річці на Йордан хоч цілий день, але цим гріхи не змиєте!”

Я вирішив з Вами поділитися думками на тему, яка тепер активно обговорюється у ЗМІ, а також люди мене просили, щоб я висловився про традицію купання у річці у сам празник Богоявлення Господнього. Як Ви добре знаєте невід’ємною частиною святкування празника Богоявлення Господнього, чи як ми у народі називаємо його Йордану, є Велике освячення вод. Існують наші українські народні традиції, коли у селах, де є річка протікає, чи є криниця, чи озеро, люди ставлять великий хрест з льоду. Гарно вбирають місце, де має бути освячення і відповідно потім з храму процесійною ходою вирушають до того місця, де й здійснюють освячення води.

У першу чергу слід сказати, що центральним моментом празника Богоявлення Господнього є не вода, як вже не одного разу підкреслюють богослови, але Ісус Христос, Який приходить до нас і у воді, де Іван Хреститель хрестив людей через покаяння, приймає на Себе усі гріхи людства. Того, що будо перед нами,наші і того, що буде після нас. Христос спас усіх.

І відповідно Христос, Який бере на Себе наші гріхи,є головною темою цього дня. У Йордані, хочу пригадати, Іван хрестив усіх, які приходили до нього. І одні – вбачали у ньому Пророка, інші – йому заздрили. Тим не менше, всіх, хто приходили до Івана Хрестителя, він закликав змінити своє життя через Покаяння.

Тому Іван називається Пророком Покаяння, оскільки приготовляв Прихід на Землю Божого Сина. І очевидно, що у цей день читаються Євангеліє, де говориться про те, що саме у Йордані, вперше, нарід мав можливість зрозуміти, що на Землю прийшов Божий Син, оскільки коли Христос входить в Йорданські води, Голос з Неба лунає: “Це є Син Мій Улюблений, Якого Я Вподобав”. І саме через ці слова, люди впізнають Божого Сина, Месію. А особливо Іван, який звертається до Нього словами, що я не гідний хрестити Тебе, я маю хреститися у Тебе. І відповідно цей день є також святом нашого Хрещення, бо ми хрестимося тим самим Хрещенням, яким Христос нас спас. Бо Він по-суті за нас віддав своє життя і Воскрес із мертвих. Той, хто приймає Хрещення, у першу чергу не отримає “паспорт християнина”з яким “можна їздити у всі країни світу”. Він отримує ласку Божого Синівства. І може називатися Божим Сином, чи Дитиною Божою. А з цього відповідно впорядковувати своє життя, щоби намагатися жити так, як Господь Наш Отець нам каже.

Тепер коли мова йде про купання у річці. Я ці дні коли почалася бурхлива дискусія у соціальних мережах, пробував знайти різні коріння купання у річці у сам день Богоявлення. І мушу Вам сказати, що немає одного пояснення, але точно це не є традиція, яка є питомою нашому народові. Вона була занесена. Правдоподібно з Півночі, тобто з теперішньої Росії.

І найголовнішою проблемою, через яку священики, єпископи звертаються до людей у цій справі є те, що наш нарід, як на Східній, Центральній, так і на Західній Україні, чомусь почав асоціювати купання у річці, як рівнозначне Святій Тайні Покаяння. Тобто – купання у річці має змивати усі гріхи. Ну Ви можете у тій річці знаходитися хоч цілий день на Йордан, але від того гріхи не змиваються. Бо є єдиний спосіб просити у Бога прощення і змити гріхи – це приступити до Сповіді і прийняти Христа у Пресвятій Євхаристії. Тому ми й звертаємося до всіх людей кажучи, що купання у річці не належить до церковного звичаю,воно є звичаєм, швидше за все, – народним, який був, свого часу, у певний спосіб воцерковлений.

Хто хоче скупатися у річці у сам день Богоявлення, для здоров’я, може це зробити. У цілях чисто здоров’я. Але не треба сакралізувати того купання, прирівнюючи його Святому Таїнству. І знову ж таки, має бути певний момент естетичний і розуму. Тому що досить часто буває так, що батьки беруть на силу купають своїх дітей. Потім ті бідні діти, перестрашені, бояться не те, що ріки, але бояться знову іти до церкви, бо думають, що їх будуть знову купати. І через те купання, багато батьків відстрашили дітей від церкви.

Окрім того, я зустрічаюся з такими випадками, як душпастир, коли хлопці і дівчата готуються до того Йордану ще з Нового року, ходячи у солярії, і скидаючи зайві кілограми. Ну люди добрі! Що спільного має тоді оця вся процедура з духовністю? З вірою у Христа Ісуса. А чи було щось таке подібне у історії християнства, що мало стосунок до занурення у воду? Відповідаю – було! У 313 році, коли імператор Констянтин видав Медіолянський едикт, який дозволяв християнству свобідно діяти, постала потреба у храмах. І відповідно християни почали будувати храму, а згодом вони стали величними і ті храми були також достосовані до уділення Святих Тайн. У першу чергу, Тайни Хрещення. І зазвичай у одній із нав церковних чи з лівої чи з правої сторони знаходився так званий “Баптистерій”. Коли Ви поїдете по стародавніх храмах, до Італії, Іспанії, побачите, що біля церков, збудовані окремі церкви-баптистерії, де хрестили людей. Ці баптистерії мали різну форму. Але був зокрема такий вид баптистерію, коли людина заходила туди і відразу починалися сходи вниз, там була така площадка куди заходили з двох сторін.ЇЇ наповнювали водою. У першу чергу, люди до Хрещення приготовлялися рік, а то й до трьох. Починалося приготовлення зі зголошення, потім їм вручали записані Символи Віри, які вони не лише мали вивчити напам’ять, але також усвідомити. Була катехизація. Маю на увазі тут Хрещення дорослих.

І коли наставав сам момент Хрещення, людина приходила до церкви, і коли наступав момент Хрещення, тоді були оті слова-питання священика до людини. Коли той, хто має прийняти Хрещення, висловлював свою згоду,тоді він роздягався цілковито до нага. І коли це були чоловіки, то у цій процедурі їм допомагали диякони, а коли це були дівчата і жінки, то у цьому допомагали священику дияконеси. По-суті дияконеси у першу чергу, прислуговували священикам при Хрещенні.

І от тоді, хто мав прийняти Хрещення, входив у воду з однієї сторони, священик – з другої. І входив у воду по груди. І священик запитував, чи Віруєш у Бога Отця? І той відповідав – Вірую. І священик занурював раз. Потім запитували Чи віруєш у Сина Божого Ісуса Христа – Вірую. Чи віруєш у Духа Святого? Вірую. Таким чином 3 рази під воду занурювали людину. Потім той, хто був охрещений, виходив і йому одягалося біле вбрання, яке було заздалегідь приготоване. У якому він ходив тиждень. Відповідно у часі Хрещення відбувалося те занурення, дотепер існує можливість Хрещення через занурення. Але чимало священиків обмежуються поливанням голови дитини водою.

Тому було у давньому християнстві Хрещення із зануренням у воду. Купання ж у річці у день Богоявлення, при всій повазі, нічого спільного не має із тією Святою Тайною Хрещення. Ще раз повторюся: хто хоче у той день, постановляє собі зануритися у воду, щоб добре почуватися, духовно відновитися – не має жодних проблем.Але це не є церковна традиція. Церква каже у цей день прийти на Службу Божу, вислухати Слово Боже, проповідь, прийняти Святе Причастя, приступивши перед тим до Сповіді, і з чистою душею розпочати нову сторінку в історії свого життя. Оце навчання Церкви. А решта усе – народне. Воно не суперечить церковному, але відрізнімо одне – від другого. Так само існує у нас багато гарних народних звичаїв на Рождество Івана Хрестителя, яке у народі називають Івана Купала. І часто звертають увагу не на постать Івана Хрестителя, а на якогось Івана, якого хтось там купав.

Деколи звичаї заступають нашу віру. Людина є такою, що може натворити багато різних справ, але виконавши певний обряд, думає, що їй все проститься. Я заохочую до живого життя з Христом, участі у житті молитовному, Літургійному. Не треба очевидно зараз сваритися з тими, хто хочуть купатися. Хочете купатися у цей день? Щасти Вам! Тільки не простудіться. Бо я Вам скажу, що я зустрічав багато пояснень, чому треба купатися. Дівчата, наприклад, кажуть, що якщо скупатися у цей день, то до року часу, можна вийти заміж. Деякі вже купаються по 15 років, але ще легінь на білому коні не приїхав. Дехто каже, що буде здоровим, якщо скупається. Полкдадатися на Бога треба, але не бути суєвірними. Хтось хоче купатися – хай купається. Але не треба сприймати це як обов’язок. У першу чергу подякуймо Богові, що ми можемо називатися Дітьми Божими. Бо слова, які лунають з Неба “Це є Син Мій Улюблений”, торкаються кожного з нас. І можливо це є той день, коли кожна людина, яка прийняла Хрещення, повинна собі усвідомити, що вона є любленою, бажаною, навіть якщо її покинули рідні і друзі і вона чується самотньою, Господь її любить і приймає, але заохочує, щоб людина змінила своє життя.

Записала з відеоблогу о. Юстина, Оксана Бабенко