Асія Бібі повідомила про публікацію автобіографії

Асія Бібі повідомила про публікацію автобіографії під назвою «Нарешті вільна». Жінка провела вісім років у пакистанській в’язниці, очікуючи смертної кари. Її засудили за нібито богохульство проти пророка Мухаммеда, яке наче вчинила тим, що пила воду з тієї ж посудини, що і її мусульманські подруги з роботи. Її звільнили торік, а зараз вона перебуває в Канаді. Її боротьбою за свободу цікавилися ЗМІ всього світу. Наприкінці 2018 року Верховний суд у Пакистані зняв з Асії Бібі звинувачення та звільнив з в’язниці.

«Можливо, ти спробував зрозуміти мої страждання і поставити себе на моє місце», – читаємо слова Асії, наведені в пресрелізі. Однак сторонньому спостерігачеві важко зрозуміти, що відчуває людина, яка провела багато років у в’язниці саме через свої релігійні переконання. Розуміти це допоможе книга, написана разом з французькою журналісткою Анною-Ізабелл Толлет. Репортерка, яка боролася за звільнення Бібі та вже написала про неї дві книги, запевняє, що жінка добре почувається в Канаді, є «фізично і психічно здоровою», а як емігрантка «живе просто і стримано», займається домашнім господарством та своїми дітьми.

Вона нагадала, що Асія Бібі щодня під час ув’язнення молилась у своїй камері, вона довіряла Богові та була впевнена, що Він звільнить її. Вона зазначила, що підтримка та симпатія міжнародної спільноти були надзвичайно важливими для її боротьби за виживання, «без цього вона не змогла б вижити у пакистанській в’язниці». Її біографія – це насамперед форма подяки за підтримку – наголосила Толлет.

У Пакистані навіть непідтверджене звинувачення у богохульстві може призвести до смертного вироку або закінчитися лінчуванням. Правозахисники стверджують, що ці звинувачення неодноразово використовуються для врегулювання особистих стосунків і дуже часто є неправдивими.

Виправдання Асії Бібі призвело до різких протестів ісламістів. З міркувань безпеки влада спочатку помістила її в невідоме безпечне місце. Коли їй дозволили покинути Пакистан після місяців очікування, навіть не могла попрощатися з батьком та рештою сім’ї, бо їй досі загрожувала небезпека.