Мандрівка сторінками Книги книг: про створення людини

Дорогі брати та сестри! Минулого разу ми роздумували над темою сотворення Богом всесвіту, а сьогодні окремо зупинимось над сотворенням людини, про яке маємо аж дві розповіді у Святому Письмі. Одну – в першому розділі Книги Буття, а іншу – в другому. Перші сторінки Біблії дозволяють нам немовби зазирнути в майстерню Всевишнього Бога, Який своїм словом, немов руками, ліпить із земного пороху свій архитвір – людину, вдихаючи в неї безсмертного духа, завдяки якому вона стала живою істотою.

«І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» – читаємо в Книзі Буття. Ці слова, що підсумовують Боже діло сотворення людини, вказують нам на кілька важливих моментів. Перш усього, що людина – не наслідок розвитку якихось біохімічних елементів, які, як дехто помилково стверджує, за допомогою природніх факторів, змогли самостійно розвинутись і перетворитись у досконалий людський організм, наділений інтелектом, свідомістю та волею, але є ділом Божих рук, Божим твором, яким Всевишній увінчав увесь процес творіння всесвіту.

Господь сотворює людину на свій образ і на свою подобу, проте не потрібно аж надто сильно заглиблюватись, щоб вказати на очевидні відмінності, яких між людиною і Богом є чимало. Бог є духом, а людина є матеріальною, тілесною. Бог був, є і буде, тобто існує завжди, а людина має свій початок у заплідненні. Бог є Творцем, Який приводить до існування з нічого, а людина лише творінням. Ці відмінності можемо продовжувати значно довшим переліком. Тому що означає, що людина є образом і подобою Бога? Образ та подоба – це репродукція, яка більшою чи меншою мірою віддзеркалює оригінал, це відображення як зовнішніх, так і внутрішніх якостей оригіналу. Тому, щоби відповісти на запитання в чому ми є подобою та образом Бога, мусимо спершу призадуматися над тим, яким є Бог. Перш усього, біблійна розповідь про сотворення світу показує нам Бога як Триєдиного: Отця, Сина-Слово та Духа, тобто на Триєдиного Бога, як єдність Осіб. У цій перспективі можемо також подивитися на людину.

«І сотворив Бог людину; чоловіком і жінкою сотворив їх». Так, як у Пресвятій Тройці, кожна з Осіб є досконалим Богом, попри те, що Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий перебувають в єдності і є єдиним Богом, так і в єдності спільноти чоловіка та жінки кожен із них є в досконалий спосіб людською особою. У Бозі в гармонійний і досконалий спосіб поєднані чоловічість і жіночість, а тому можемо сказати, що чоловічість і жіночість не є двома протилежностями чи додатковими якостями людської особи, як наприклад волосся або колір шкіри, але належать до природи людини. Творець забажав, щоб людина була гармонією та єдністю чоловіка і жінки. Власне тому, згідно із Божим задумом, природою чоловік покликаний до подружньої єдності із жінкою, а жінка із чоловіком, а не до одностатевих стосунків. Крім цього, як бачимо, Господь не сотворює лише Адама, але Адама та Єву, тобто спільноту осіб. Це вказує на соціальну природу людської особи. Кожен із нас покликаний до стосунків з іншими, дарувати себе іншим людям і водночас приймати інших людей. І як Особи Пресвятої Тройці поєднані між собою вузами досконалої любові, так і людина у своїй природі покликана до любові. Здатність любити – це те, що нас найбільше уподібнює до Творця. Бог є любов’ю, тому найвищим покликанням людини є любити. Іншими словами, Бог кличе свій архітвір – людину дедалі більше уподібнюватись до Нього через любов.

«І сотворив Господь Бог із землі всяких польових звірів і всяких птахів піднебесних, і привів їх до чоловіка побачити, як він назве їх; як саме чоловік назве кожне живе створіння, щоб воно так і звалось» – ці слова із другого розділу Книги Буття показують, що Творець дозволяє на те, щоб людина назвала інші сотворені Господом речі: звірів, птахів тощо. У біблійному значенні дати комусь чи чомусь ім’я було різнозначним домінувати, панувати над ним, мати над ним владу. Творець, який єдиний є Володарем вселенної, цим жестом бажає вчинити людину подібною до себе у пануванні над світом, але тут йдеться про панування в значенні піклування, турботи та відповідальності. Зокрема в нас час ми є свідками безвідповідального визискування людиною сотвореного Богом світу. Поширеним є екологічний гріх. Людина забуває про те, що Господь є абсолютним Володарем вселенної, а людині Він довірив турботу про всесвіт, зробивши її співвідповідальною за довколишній світ. Власне у цій співвідповідальності та завданні піклуватися іншими творіннями також бачимо Божий образ і Його подобу в людині. Шість днів – шість етапів сотворення світу. Перший розділ Книги Буття підсумовує такими словами: «І побачив Бог усе, що створив, і воно було дуже добре». Отож, Господь сотворив досконалий світ, в якому все було дуже добрим, тобто не було зла. Але як ж тоді зло увійшло у світ? Чому сьогодні так багато насильства, ненависті, брехні, зависті та іншого зла. Згідно із Святим Письмом, зло не є Божим творінням. Воно з’являється в досконалому Божому світі через непослух і гординю, через гріхопадіння наших прародичів. Людина, яка є Божою подобою та Божим образом також з огляду на подаровану їй Творцем свободу, піддаючись спокусі зайняти місце Бога, переступила єдину Божу заповідь і дозволила таким чином на те, щоби зло увійшло у світ. Тому автором зла не є Господь, але людина, яка недоцільно і не за призначенням використовує великий Божий дар – особисту свободу, бажаючи стати як Бог, тобто центром усього та автономним господарем всесвіту, забуваючи про те, що вона також є Божим творінням, що й вона вийшла з рук Господа Бога.

Дорогі брати і сестри! Проте про гріхопадіння наших перших людей та про зло у світі ми поговоримо детальніше під час нашої наступної зустрічі.

Розшифрування аудіо: “Католицький оглядач“