Важкі питання: різниця між освяченими і неосвяченими предметами

Питання: Яка різниця між освяченим і неосвяченим релігійним предметом? Чи не є фетишизмом шанування освячених предметів?

Відповідь: Освячений предмет є знаком, який вказує на джерело всього священного – Бога. Освячення предмета служить для того, щоб оживити нашу пам’ять про Його присутність або про присутність святих. Освячений предмет – це також вираження дару, захисту і благословення, і всі ці властивості він має ex opere operantis, тобто залежно від благочестя того, хто просить про них і для цього звертається до священника, тобто до посередництва Церкви: таким чином, силою сопричастя духовних благ, за молитвами Церкви віруючий має захист, благословення та випрошені милості.

Іноді говорять про особливу силу, якою наділені освячені предмети. Звернемося до Нового Завіту: «Та й чуда неабиякі творив Бог руками Павла: досить було прикласти до недужих хустинку чи хвартух, які були діткнулись його тіла, і недуги їх покидали, і виходили злі духи» (Ді. 19,11-12).

Коли священник закликає благословення святого на певний предмет, він закликає силу і владу Ісуса Христа, Котрий діяв у цьому святому, як це відбувалося з віруючими з Ефеса.

Освячення релігійних предметів не має нічого спільного з фетишизмом. Фетишисти вважають, що предмет сам по собі має особливі божественні властивості. Фетишизм – форма забобону, що межує з ідолопоклонством. Тоді як освячений християнським служителем релігійний предмет свідчить про силу Ісуса Христа, що діє через нього. Освячені предмети – це, як ми вже сказали, частина сопричастя духовних благ. Через ці предмети, задля спасіння, віруючий отримує плоди молитви Церкви. Освячені предмети належать до так званих сакраменталій. Згідно з 1166 каноном канонічного права, сакраменталії – це священні знаки, «за посередництвом яких позначаються і за клопотанням Церкви набуваються наслідки, переважно духовні».

Пояснимо, що це за наслідки, на прикладі духовного досвіду подвижниці і містички Луїзи Лато, яка мала особливий дар розпізнавати освячені предмети. Цей містичний феномен називається «ієрогнозис». Луїзу Лато обстежували численні медики і богослови з Бельгії і з Франції. Ось що пише про неї видатний домініканський духовний наставник о. Хуан Арінтеро: «Якщо їй підносили якусь реліквію Слуги Божого, навіть якщо він не був прославлений у лику блаженних (…), вона умиротворено усміхалася, притулялася до неї або брала її. Так само вона робила з освяченим предметами, навіть якщо вони мали світський вигляд (наприклад, перстень), проте показувала повну байдужість при вигляді неосвячених предметів, навіть якщо йшлося про священні образи.

Один священник, одягнений по-світськи, підніс їй неосвячене розп’яття. Це не викликало в неї ніякої реакції. Тоді він відвернувся і своєю богопосвяченою рукою зробив над ним знак хреста. Тільки тоді вона усміхнулася властивою їй усмішкою. Усі, що були там, були змушені вигукнути: «Яке велике благословення священника, але ж цьому надають таке мале значення!». Коли світська особа подавала їй руку, вона залишалася байдужою, але варто було священнику протягнути руку, як вона сповнювалася радістю. Коли священник давав їй благословення, вона раділа, наче відчуваючи небесний уплив. Коли поруч з нею молилися, нехай навіть невідомою мовою (…), а потім з тією ж інтонацією читали мирські тексти або просто зміст бревіарія, цей її вираз змінювався, і вона знову була байдужою».

І далі: «Одного разу настоятель, повертаючись з останнього Причастя і соборування одного хворого, захотів показати їй посудину для освячених єлеїв, щоб подивитися, з яким благоговінням вона до нього поставиться. Вона була на підлозі, немов розп’ята. Відчувши здалеку священника, який іде до неї, вона під натхненням встала на коліна і почала переміщатися йому назустріч, немов потужний магніт її притягував…».

Описані тут факти певною мірою пояснюють, чому віруючі з благоговінням ставляться до освячених релігійних предметів.