Розп’яття, вмите небесними сльозами, і самотній Папа на порожній площі

Головною дійовою Особою молитви, яку в середу, 27 березня, випереджуючи Страсну П’ятницю, Папа Франциск звершив на порожній і зануреній в нереальну тишу площі Святого Петра, був Він. Розп’ятий, під проливним дощем, що зволожував тіло, додаючи до намальованої на дереві крові оту воду, що, як розповідає нам Євангелія, витекла з рани, завданої списом.

Це розп’яття, що вціліло під час пожежі, яке римляни процесійно несли проти чуми; це розп’яття, яке святий Іван Павло ІІ обіймав під час покаянного богослужіння в Ювілей Двотисячоріччя, було мовчазною та беззахисною головною дійовою особою серед порожнього простору. Навіть ікона Пресвятої Марії, Спасіння римського люду, огорнута захисним покриттям із склопластику, стала тьмяною задля дощу, здавалося, що відступила крок назад, майже зникнувши смиренно перед Ним, піднесеним на хресті за спасіння людства.

Папа Франциск виглядав малим, ще більше згорбленим, коли не без труду та в самотності піднімався сходами до базиліки, ставши виразником болю світу, щоб принести його до стіп хреста: «Учителю, чи Тобі байдуже, що погибаємо?». Сповнена тривоги криза, яку переживаємо у зв’язку з пандемією, «викриває нашу крихкість та залишає відкритими ті фальшиві та поверхневі забезпечення, на яких ми побудували свою програму дій, наші проекти, звички та пріоритети», тож «тепер, коли перебуваємо серед розбурханого моря, благаємо Тебе: Прокинься, Господи!».

Сирена карети швидкої допомоги, однієї з багатьох, що в цей період проїжджають нашими мікрорайонами, щоб нести допомогу новим зараженим, разом із передзвоном супроводила євхаристійне благословення «Urbi et Orbi», коли Папа, знову сам, вийшов на пустинну площу, шмагану дощем, роблячи знак хреста монстранцією. Знову головною дійовою Особою був Він, той Ісус, Який принісши Себе в жертву, захотів стати поживою для нас, і Який також сьогодні повторює нам: «Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?.. Не бійтеся».

Andrea Tornielli