Мандрівка сторінками Книги книг: Про книгу Ісуса Навина

Дорогі брати та сестри! Закінчивши минулого разу мандрівку сторінками П’ятикнижжя Мойсея, важливою частиною Старого Завіту, яку ще називають Торою, тобто Законом, сьогодні приглянемось до Книги Ісуса Навина, якою розпочинається наступна частина Старого Завіту, яка є логічним і хронологічним продовженням Книги Второзаконня. У ній описується завоювання Ізраїлем землі Ханаан і поселення в ній. Ця Книга розповідає про те, як Господь виконує Свої обітниці, дані ще Авраамові.

Як пригадуємо із попередніх текстів, Господь поклявся Авраамові вивести із нього численне потомство і дати йому благодатну землю. Ось і настав той час, аби виконати другу частину обіцянки. Упродовж років народ став уже дуже численним, як ми могли переконатись завдяки перепису, поданому в Книзі Чисел. А тепер залишилось отримати другий дар від Бога – землю, в якій вибраний народ, до цього кочівний, міг би осісти. Книга має назву головного героя розповіді – Ісуса Навина, який був одним із дванадцятьох розвідників, яких Мойсей вислав в обіцяну землю, і одним із двох, які після повернення з Ханаану приносять добрі вістки та заохочують народ довіритись Господу Богу і наважитись на завоювання цієї благодатної землі. Саме за свою довіру до Бога Ісус Навин удостоївся увійти до обіцяної землі, бо ж, як знаємо, навіть Мойсей не мав такої можливості, адже згрішив перед Господом браком віри, тому і помер незадовго до успадкування обітованої землі.

Ісус Навин, як розповідає Книга Чисел у 27-й главі, стає наступником пророка Мойсея, новим провідником народу під час останнього етапу перед входом у Ханаан. Варто зауважити, що ім’я Ісус єврейською мовою Єгошуа означає «Господь спасає». Тому можемо сказати, що цей історичний персонаж, якому Бог довіряє вести ізраїльський народ на такому важливому часовому відтинку, є праобразом Ісуса Христа, Який стане спасителем усього людства і звільнить увесь Божий народ від терору гріха. Ця Книга описує події, що відбуваються після 40-річного блукання вибраного народу пустелею, що приблизно припадає на кінець ХІІІ початок ХІІ ст. до народження Христа. Сама редакція тексту є дещо пізнішою. Як вважають дослідники священних писань, Книга, мабуть, була написана вже після вавилонської неволі, тобто приблизно в VI-V ст. до Христа. Тому автором тексту є не сам Ісус Навин, як це колись вважалось. Книга дуже чітко структурована і поділяється на три виразні частини, які допомагають читачеві зрозуміти задум автора тексту. Отож, 1-12 розділи – це так звана історична частина. Вона розповідає про деякі епізоди здобуття обіцяної землі та про дві найважливіші битви, які відбуваються вже перед самим входом до неї: битва за місто Єрихон та за місто Аї. 13-21 розділи – це географічна частина. У її тексті описується розподіл завойованих територій між племенам ізраїльського народу. 22-24 розділи – це остання і фундаментальна частина, яку можна назвати Сихемським союзом. У ній розповідається про збори племен в Сихемі, в центрі Палестини, та описується ще одне підтвердження вірності Богові, про ще один союз, що відбувся під проводом Ісуса Навина.

У пролозі цієї Книги Святого Письма, тобто в її першому розділі, читаємо такі слова: «Лише будь мужнім і вельми хоробрим, щоб достеменно чинити за законом, як наказав тобі Мойсей, слуга мій. Не звертай від нього ні праворуч, ні ліворуч, щоб тобі щастило в кожній твоїй справі» (І. Н. 1, 7). Цей заклик Бога звернений не лише до Ісуса Навина, але до всіх царів, імператорів, керівників, провідників, президентів усіх часів та всіх народів. Усі, кому довірений провід народу, повинні бути вірними Божому законові, що є гарантом щастя та успіху. «Нехай книга цього закону ніколи від твоїх уст не віддалиться, і розважатимеш над нею день і ніч, щоб пильно виконати все, що в ній написано; тоді бо матимеш успіх у твоїх справах і тоді буде тобі щастити» (І. Н. 1, 8) – ці слова є своєрідним рецептом успіху, поданим самим Господом, які закликають, зокрема тих осіб, яким повірена якась влада над іншими, до життя згідно із заповідями, дотримання яких сприяє успіхові у служінні провідника, керівника.

Варто звернути увагу і на те, як у 2-му розділі описується здобуття ізраїльтянами одного із головних міст обіцяної землі. Отож, Ісус Навин висилає двох розвідників, мужів, утверджених у вірі та переконаних у правильності Божого задуму, щоб ті оглянули весь край і зокрема місто Єрихон. Вони, увійшовши в місто, були прийняті однією блудницею на ім’я Рахав. Однак про прихід незнайомців було донесено єрихонському цареві, який наказує жінці, аби вона вивела і видала їх військові. Проте Рахав не слухає наказу і переховує тих розвідників, а царську сторожу скеровує в неправильному напрямку. Зауважмо, йдеться про блудницю, тобто особу, яка в своєму житті не йде Божою дорогою, не дотримується Господнього закону. Цим описом автор хоче наголосити, що ніколи не пізно пізнати та навернутися до правдивого Бога, незважаючи яким життям людина жила до цього. У розмові з тими двома ізраїльтянами-розвідниками жінка каже: «Я знаю, що Господь дав вам цей край, бо на нас напав страх перед вами, й усі мешканці краю помліли перед вами; чували ми про те, як Господь висушив був воду у Червонім морі перед вами, як ви виходили з Єгипту, і про те, що ви були вчинили обом царям аморійським, Сихонові та Огові, по тім боці Йордану, що ви їх вигубили. Почули ми про це, й охляло серце наше, і ні в кого нема більш духу перед вами, бо Господь, Бог ваш – Бог на небі вгорі і на землі внизу. Отож кляніться мені, прошу, Господом, що за мою добрість до вас і ви теж покажете добрість домові батька мого, вдайте мені певний знак, що зоставите живими батька мого й матір мою, і братів моїх, і сестер моїх, і всіх тих, що їм належать, і вирятуєте життя наше від смерти» (І. Н. 2, 9-13). Ці слова, які є своєрідним визнанням її віри, окрім того, що вказують на навернення Рахав, яка є образом того, що завжди існує сприятливий час і ніколи не пізно пізнати Бога, навернутись до Нього та змінити своє життя, а також і те, що віра в правдивого Бога рятує життя, дарує нове життя. Із тексту бачимо, як завдяки своїй вірі жінка рятує від смерті не лише себе, а й своїх рідних.

У 5-6 розділах описується чудесне здобуття Єрихону, яке відбувається завдяки активній допомозі самого Бога, адже укріплення міста було таким сильним, що своїми силами вибраний народ очевидно не міг би впоратися з його оборонними заходами. Опис завоювання розповідає про процесійні обходи з Кивотом завіту навколо мурів міста і звучання сурем, що дає читачеві можливість відчути певну схожість цього військового заходу до літургійного дійства. Завоювання Єрихону – це перемога Бога, а людська заслуга в ньому є дуже незначною. Вона полягає лише у слухняності Господнім наказам, а це свідчить про те, що також будь-яка інша перемога в житті людини, зокрема, коли йдеться про духовне життя, не відбувається без Божої участі. Своїми силами нам не під силу звершити великі справи, але будучи слухняними Богові, дотримуючись Його наказів у щоденному житті можемо досвідчити великих, чудесних перемог над злом та гріхом.

Друга важлива битва ізраїльського народу, описана Книгою Ісуса Навина, – це битва за місто Аї, яке є ще однією важливою територією, що теж належатиме Ізраїлю, але його завоювання не буде таким простим, як у випадку з Єрихоном. У 7-му розділі читаємо про те, як Ахан з коліна Юди не дотримав Божого наказу і привласнив під час завоювання міста Єрихону дещо із забороненого. Цей переступ Господньої заповіді спричинить те, що під час битви за Аї ізраїльтяни не матимуть Господньої допомоги і їм не вдасться з першого разу його завоювати, адже Господь не може бути з народом, який порушує Його заповіді. Бог не воює на боці невірного народу. Господь промовив: «Ізраїль згрішив, він переступив союз мій, що я їм заповідав; присвоїли собі дещо із забороненого та й, укравши, сховали його, поклавши в своїм обозі. Тому то й не здолають сини Ізраїля встоятися перед своїми ворогами й тікатимуть навтеки від них, бо вони підпали під прокляття. Не буду я більше з вами, якщо не усунете прокляте з-поміж себе» (І. Н. 7, 11-12). Цей текст вказує на наслідки переступу Божого наказу. Гріх не минає безслідно. Продовжується розповідь тим, що Ізраїль вирішує знищити Ахана та всю його родину, аби випросити в Бога прощення за цей гріх.

Цікаво провести паралель між Рахав, яка належала до поганського народу, була блудницею в Єрихоні, але завдяки своїй вірі та наверненню рятує себе і всю свою родину, та Аханом, юдеєм з вибраного народу з покоління юди, який через свій непослух, через свій гріх губить себе і всю свою родину. Це дуже цікаве свідчення Божої справедливості щодо всіх та вимогливості Бога до вибраного народу.

Розшифрування аудіо: “Католицький оглядач“