Папа запропонував «План повернення до життя»: надія відродитися об’єднаними
Камінь, яким був завалений вхід до гробу, був величезним, і жінки, які в пасхальний ранок ішли до гробу, ніколи б його не відсунули. Однак, це їх не зупинило. Також і серед «пітьми та знеохочення, вони несуть свої посудини з пахощами», щоб намастити тіло свого Учителя. Й ось несподіванка, що веде до вибуху радості: Ісус вийшов їм назустріч, вітаючись: «Радійте!». Ця євангельська сторінка стала відправною точкою для роздумів, якими Папа Франциск поділився у статті «План повернення до життя», що побачила світ в іспанському часописі «Vida Nueva».
Провокація?
«Запрошувати до радості може здаватися провокацією, а навіть і несмачним жартом перед обличчям серйозних наслідків, яких ми зазнаємо через Covid-19», – визнає Святіший Отець, зазначаючи, що такий початок у період, коли невблаганний вірус сіє смерть, може декому ставатися «жестом невігластва та безвідповідальності». Світ повсюди запитує, хто відкотить «надгробний камінь» пандемії, яка серед жалоби та тривоги загрожує «поховати будь-яку надію». Самотні літні люди на карантині, сім’ї, які вже не мають що покласти на стіл, тягар медпрацівників та держслужбовців, які почуваються вичерпаними. Все це сьогодні, як здається, «має останнє слово».
Причина для надії
Але саме в цьому нестримному Євангельському звіщенні: «Його нема тут. Він воскрес» – Папа знаходить глибокі рації, не лише основані на вірі, але й загальнолюдські, для свого «Плану повернення до життя». Підказкою для нього є людськість, якою наповнена ця картина. Перелякана людськість апостолів, які повтікали, думаючи про власний порятунок, та практична людяність учениць, які завдяки цьому «типовому, незамінному й благословенному жіночому генієві», незважаючи ні на що, прямують до гробу. Також і в світі, розтерзаному коронавірусом, ми побачили «багатьох людей, які стараються нести помазання співвідповідальності, щоб піклуватися про життя і не наражати життя інших».
«Ми мали нагоду відкрити, – зазначає Святіший Отець, – скільки людей, які вже переживали, переносили пандемію виключення та байдужості, не припинили боротися, супроводжувати та підтримувати одні одних». Ми бачили «миро, вилите лікарями, молодшим медперсоналом, працівниками, що наповняють полиці в супермаркетах, прибиральниками, охоронцями, перевізниками, органами безпеки, волонтерами, священиками, черницями, бабусями й дідусями, вихователями і багатьма іншими». Всі вони, як підкреслив Папа, не перестали «робити те, що відчували як те, що можуть зробити та мусять дати».
Нестримна новина про воскресіння приходить до жінок саме в схожій ситуації, коли вони займалися праведним ділом. Їхній жест милосердя перетворюється: помазання, яке вони приготували – не на смерть, а на життя. Ця новина допомогла їм «розбити полуду, яка заважала їм побачити, що камінь вже був відкочений». І в цьому, впевнений Папа Франциск, також і «наша надія», що пробиває щілину в теперішній ситуації, дозволяючи «поглянути на стражденну дійсність оновлюючим поглядом». Бог, як наголошує він, ніколи не залишає Свій люд, «Він завжди з ним, насамперед, тоді, коли біль стає якнайбільше присутнім».
Ніхто не спасається сам
Святіший Отець зазначає, що «якщо ми могли чогось навчитися протягом всього цього часу, так це того, що ніхто не спасається сам. Кордони падають, руйнуються мури, а всі фундаменталістські промови розсіюються перед обличчям невловимого явища, яке показує крихкість, з якої ми складаємося», – пояснює він, наполягаючи на тому, що нагальним є «розпізнати та віднайти» оте пульсування Духа, що може додати імпульсу динамізмові, що може «засвідчити та спрямувати нове життя, яке Господь бажає зродити в цій конкретній хвилині історії».
На думку Папи Франциска, цей час є сприятливим часом, даним нам Господом, Який закликає нас не вдовольнятися і не виправдовуватися «замінними чи паліативними логіками», які стають на заваді тому, щоби прийняти удар і серйозні наслідки того, що ми тепер переживаємо. Це вірна хвилина для того, щоб «підтримати нове уявлення можливого з тим реалізмом, яке може дати лише Євангеліє».
Переписати історію належним чином
«Надзвичайний стан як COVID-19 – це, насамперед, поразка антитіл солідарності», – зазначає Святіший Отець, запозичивши вираз із документа «Пандемія та загальне братерство», оприлюдненого наприкінці березня Папською Академією «За життя». За його словами, цей урок «розіб’є увесь фаталізм, в якому ми були занурені, й дозволить нам знову почуватися архітекторами і головними дійовими особами спільної історії, а, отже, разом давати відповіді на численні лиха, що гнітять мільйони братів і сестер в усьому світі». «Ми не можемо, – наголошує автор, – дозволити собі писати теперішню та майбутню історію, повернувшись плечима до страждання багатьох людей».
Папа впевнений, що якщо поводитимемося як єдиний народ, то «також і перед обличчям інших епідемій, які нас гнітять» зможемо отримати дійсні результати. Відродження нашої планети залежить від правильної відповіді на ряд запитань. Чи зуміємо «відповідально діяти перед обличчям голоду, від якого потерпають багато людей, знаючи, що продовольства достатньо для всіх»? Чи й далі по-спільницькому мовчазно відводитимемо погляд від «війн, які підживлюються прагненням панування та влади»? Чи будемо готові змінити стилі життя, «які поглиблюють злидні багатьох людей», розвиваючи такі, що «сприятимуть рівномірному розподілові ресурсів»? Чи, як міжнародна спільнота, «впроваджуватимемо заходи, покликані зупинити спустошення довкілля, а чи й далі заперечуватимемо очевидне»?
Запобігти тому, щоб «глобалізація байдужості й надалі загрожувала нашому шляхові» можуть «необхідні антитіла справедливості, любові та солідарності». «Не біймося жити альтернативою, якою є цивілізація любові, що є цивілізацією надії», – підсумовує Святіший Отець, підкреслюючи, що «цивілізація любові розбудовується безперервно, день за днем» та «вимагає залучення всіх».
About The Author
