“Народна лічниця” у Львові – “дитя” професійної медицини, безмежної віри і цілющої любові до ближнього

Якщо прийняти думку, що минуле чомусь навчає, тоді виникає запитання – чому ж ми вчимося, головним чином, на негативних прикладах і маємо це за стандарт? Зі шкільних років читаємо про князів, які перебились між собою, або ж гетьманів, що постійно воювали, закінчуючи трагічно. У той самий час, наше минуле багате різними позитивними прикладами та ініціативами, про які мало знають, не говорять і не беруть з цих оповідей приклад. Отож, уявіть ситуацію. В умовах української бездержавності, лікар дає заклик, а його ініціативу одразу підхоплюють урядовці, священослужителі, правники і ін. Вони роблять спільну справу, яка живе майже половину століття, рятуючи життя людей і приносячи безцінну користь суспільству. Це все під патронатом Церкви і це все про “Народну лічницю” у Львові, про яку, з нагоди карантину, варто сказати більше.

Спільна/“сродна” праця

Ініціатива відкриття у Львові установи для надання безкоштовної медичної допомоги вбогим жителям Львівщини та Галичини, незалежно від їх віри та національності, належить лікарю з європейською освітою Євгену Озаркевичу. Він і був директором цього закладу від заснування і до своєї смерті у 1916 році. Знаково, що його ідея знайшла підтримку у представників різних категорій населення. Напевне, саме тому мала такий успіх. Правники, священики, лікарі, столярі, а до того ж ще й цілі організації долучалися до цієї справи. Відомі люди, як Іван Левинський, Софія Морачевська, Кость Левицький, уже загадані Євген Озаркевич і митрополит Андрей Шептицький віддавали свої зусилля, аби дана установа отримала життя. Останній ще й був опікуном та патроном лічниці. Підтримував цей заклад різними способами – як фінансово, так, до прикладу, спрезентувавши, до потреб установи, приміщення на вулиці Євген Озаркевича (тоді вул. П. Скарґи), де інституція знаходиться до сьогодні.

Шпиталь імені митрополита Андрея Шептицького

Відтак лічниця, заснована у 1903 році, діяла до 1944 року. За цей час вдалося допомогти надзвичайно великій кількості людей. До прикладу, у 1920 році заклад відвідали 6307 пацієнтів, а 1930 року – 25276 пацієнтів, у 1938 – 41044. У різний час у закладі функціонували відмінні відділи. Такі як: внутрішніх хвороб, дитячий, хірургічний, окулістичний, вушний, дерматологічний і ін. Було своє рентгенологічне відділення, аналітична лабораторія, терапевтичний, неврологічний, стоматологічний і ін. кабінети, належне забезпечення ліжками і всім необхідним. Лікарською практикою у шпиталі були забезпечені не лише українці, але й поляки та євреї.

З поширенням відомостей про подібний заклад, а тому і зі зростанням кількості пацієнтів, виникла потреба змінити формат діяльності установи. До річниці перебування митрополита Андрея на престолі, шпиталь вирішили перебудувати у повноцінну лікарню, яка носитиме його ім’я. Це мало місце у 30-х роках ХХ століття, а на 1938 рік всі роботи завершились. Кошти надходили звідусіль, пожертви на цю справу робили самі пацієнти закладу, розуміючи масштаб та значення ідеї. Саме тодішній директор закладу, а також один із головних очільників перебудови, доктор Тит-Євген Бурачинський і запропонував нову назву для лікарні: “Український шпиталь “Народна лічниця” імені Митрополита А. Шептицького”, яка, по суті, зберігається до наших днів. Владика Андрей бачив цю ситуацію по-іншому й планував, що заклад носитиме ім’я св. Йосафата. Однак, під впливом умовлянь громадськості, лікарів та благодійників, все ж пристав на їхню пропозицію.

Окрім лікарів та іншого персоналу до активної співдії зі шпиталем у той час було запрошено Сестер милосердя святого Вікентія а Паульо. Вони опікувалися хворими й займалися багатьма іншими корисними роботами. Перед 1939 роком при шпиталі було 15 сестер, які допомагали 120 хворим. До Львова, з Бельгії, їх запросив ще митрополит Андрей на початку 30-х років ХХ століття. Від самого початку діяльності “Народної лічниці” при організації були й монахи студити, які також усіляко допомагали медичному персоналу, підтримували психологічно хворих. Їх підтримка стала особливо відчутною після розширення та перебудови даного медичного корпусу, відтак і збільшення кількості пацієнтів.

“Як фенікс із попелу …”

Промовистим та переконливим доказом рівня забезпеченості й устаткування “Народної лічниці” у Львові, а також професіоналізму персоналу є те, що з приходом до міста більшовиків, у 1939 році, цей заклад став одним з таких, де лікували членів владного апарату, керівної верхівки, а також членів їхніх родин. Звичайно ж, відбувалося останнє з певними корективами в роботі – звільнили частину персоналу, усіх сестер, навіть директора Бурачинського.

За німецької влади закладу повернули попередній статус і очільника. Коли німці відходили зі Львова, частину лікарів, нового обладнання та інструментів “Народної лічниці” також евакуювали, що знову ж підтверджує рівень кваліфікації працівників та устаткування цієї установи.

Після повернення до Львова радянської влади у будинку “Народної лічниці” і прилеглих спорудах відкрили міську лікарню та її поліклінічне відділення. Ці функції зберігаються до сьогодні. З тією лиш відмінністю, що після проголошення незалежності України лічниця відновила свою діяльність як Український шпиталь “Народна лічниця” імені Митрополита А. Шептицького. У 1994 році шпиталь передали Львівській архієпархії Української греко-католицької церкви. На фасаді розмістили меморіальну дошку авторства Романа Петрука на честь митрополита Андрея Шептицького. Сама споруда на той момент вже також стала пам’яткою місцевого значення.

Уся історія “Народної лічниці” у Львові – це дивовижна розповідь, у якій поєднуються титанічна самовіддача, холодний професіоналізм і гарячі та чуйні серця. Повертаючись до початку цієї статті, можна сказати, що саме подібні явища в нашій історії повинні стати прикладами, на яких виховуватимуться молодші покоління, адже такі розповіді – це про професіоналізм, відповідальність й людяність.

Євген Гулюк

Більше інформації можна отримати з наступних джерел:

Благодійний фонд Шпиталь імені Митрополита Андрея Шептицького [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://spital.org.ua/pro-nas/istoriia-ta-rozvytok
Бойко О. Вул. Озаркевича, 4 – шпиталь ім. Митрополита Андрея Шептицького // Центр міської історії Центрально-Східної Європи [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/ozarkevycha-hospital/
Легін С. Там, де втихомирюють людський біль, або Шпиталь на узбіччі Святоюрської гори // Фотографії старого Львова, 2018 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/tam-de-vtyhomyryuyut-lyudskyj-bil-abo-shpytal-na-uzbichchi-svyatoyurskoji-hory/
Про “Народну лічницю” ім. Андрея Шептицького. Зустріч з із Володимиром Семенівом // Zaxid.net, 2011 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/pro_narodnu_lichnitsyu_im_andreya_sheptitskogo_zustrich_iz_volodimirom_semenivom_n1243173