Не тільки криза. Нагода навести лад в нашому житті

Чергова стаття отця Ломбарді, що скеровує погляд у майбутнє, яке нас чекає: час для Господа, наново відкритий під час надзвичайного стану, є джерелом сенсу для всього іншого простору нашого життя.

Одне із перших спостережень, яке Папа Франциск робить в енцикліці «Laudato si’», дивлячись на те, «що діється в нашому домі», стосується «пришвидшення», тобто, постійного зростання швидкості змін людства й планети, поєднане з інтенсифікацією ритму життя та праці. Він зауважує, що ця швидкість суперечить природним циклам біологічної еволюції та запитує, чи цілі змін спрямовані на спільне добра й на цілісний та сталий людський розвиток.

Кожен з нас, хто досягнув певного віку, оглядаючись на короткотривалий період свого життя, дуже часто помічав певну кількість речей, які повністю змінилися, і після дедалі коротшого періоду часу – знову змінилися. На щастя, чимало речей змінилися на краще, як от умови життя багатьох убогих, можливості для лікування й хірургічних операцій, вільного переміщення, здобуття освіти, інформації та спілкування. Але, водночас, набагато більше, ніж це було необхідним, пришвидшилася «застарілість» багатьох благ, лише для підтримки економічного розвитку та прибутків певних галузей, реклама нав’язливо розпалює прагнення поверховної новизни, створюючи справжню залежність, через яку здаються необхідними найостанніша версія продукту, виріб останнього писку моди… Тому, пришвидшення змін у багатьох сферах ризикує стати метою саме в собі, більше рабством, ніж поступом. Здається зрозумілим, що обрано шлях непосильного ритму, який раніше чи пізніше розіб’ється, як на це вказують дуже серйозні загрози для довкілля.

З іншого боку, чимало активних людей, що належно включилися у функціонування сучасного світу, відіграючи впливові ролі, зазвичай, поглинуті дуже інтенсивними ритмами діяльності, щоб не сказати несамовитими. Часто вони, на початку, із захопленням і приємністю вливаються в них, не завжди усвідомлюючи, що платять за це дуже високу ціну, якщо говорити про людські й родинні взаємини, почуття, цілісну рівновагу особистості.

Тепер цей постійно пришвидшуваний біг пережив вражаючий шок. Індекси ділової активності перевернуті, наші програми фундаментально змінилися, скасовані зустрічі та подорожі. Для багатьох людей час немовби спорожнів, вони залишилися дезорієнтованими.

Ой.. час… Як його переживати? Навіщо він, врешті-решт? Існує час діяльності, але також – час сповненого радості очікування, час бути разом і виявляти любов, час споглядати красу, час довгих безсонних ночей, очікування в стражданні… Існує також можливість витратити дуже багато часу надаремно, переживаючи гіркоту почуття безкорисності й порожнечі. Є також час на те, щоби побути самі з собою… А чи є час на те, щоби побути з Богом? Коли ми переповнені життям, то цей останній часто відсуваємо на узбіччя існування, бо спроможні знайти безліч речей, які слід зробити перед цим, які здаються нам нагальними чи приємними, а перебування перед Господом можна відкласти.

Для багатьох людей цей дивний період перебування вдома через пандемію став часом наново відкритої молитви. Виникає запитання, чи звужена можливість піти до церкви негативно вплине на віру й на духовне життя; але це може бути також час, коли – як казав Ісус жінці самарянці – навчимося поклонятися Господеві в дусі і правді на кожному місці, також і вдома, де ми змушені перебувати, також і серед вимушеної зовнішньої бездіяльності. Ісус додає, що Дух віє повсюди й де забажає, але не виключаючи, що ми також можемо створити для Нього нагоди та шляхи, щоб віяти, тисячами способів допомагаючи одні одним підтримувати живою присутність Бога в горизонті нашого часу завдяки свідченню, слову, близькості в милосерді.

Час, призначений для Господа, протягом дня може здаватися другорядним, але, в дійсності, він є тим, з якого може струменіти джерело сенсу та порядку для решти простору нашого життя в світлі Євангелія. Що доброго було в цих днях, в цьому моєму дневі? З яким духом я переживав стосунки з людьми, ввіреними мені, або тими, яких я зустрічав? Всі ми чули про «іспит сумління» як засіб для того, щоб ставати перед Богом і впорядкувати своє життя. Але дуже часто ми про це забували. Чи ж не є пандемія, яка перевернула ритми наших життів, неочікуваною нагодою щоби наново впорядкувати їх таким чином, аби вони віднайшли свою мету та сенс? Лише для нас, чи може й для всієї нашої загальнолюдської спільноти?

 

Federico Lombardi