“Щоб усі були одно”. Таємниця Церкви, яку бажав Христос

Після насичених багатьма подіями та зустрічами перших двох днів, третій день Пастирського візиту святого Івана Павла ІІ до України (25 червня 2001 р.) був трохи спокійнішим і розпочався Божественною Літургією у візантійському обряді, відслуженою на київському аеродромі «Чайка». Ввечері того ж дня Глава Католицької Церкви відлетів до Львова.

Щоб усі були одно

«Як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що Ти мене послав», – ці слова Ісуса, записані святим євангелистом Іваном, якими Христос молився під час Тайної Вечері, стали відправною точкою для роздумів, якими Святіший Отець поділився у проповіді. «Щоб усі були одно»: як зазначив Іван Павло ІІ, «світлиця Тайної Вечері – це місце єдності, яка народжується з любові», а «євангелізацію без повного сопричастя братів» неможливо назвати автентичною. Саме на цьому місці Ісус являється Своїм після воскресіння, саме там вони приймають Святого Духа в день П’ятидесятниці.

«З дару воскреслого Христа народжується нове людство, Церква, в якій сопричастя перемагає поділи і розсівання, започатковані духом світу», – сказав проповідник, додавши, що в словах «Щоб усі були одно» міститься «таємниця Церкви, яку бажав Христос». «У новому людстві, що народжується з серця небесного Отця і в якому Христос є Головою і яке живе з дару Духа, співіснує багатство традицій, обрядів, канонічних дисциплін, які далекі від того, щоб чинити замах на єдність Христового Тіла, навпаки, вони його збагачують своїми дарами. У ній постійно повторюється чудо П’ятидесятниці: люди різних мов, традицій і культур почуваються об’єднаними у визнанні однієї віри в єдиному сопричасті, що народжується з висот», – підкреслив Святіший Отець.

Повертатися до світлиці Тайної Вечері

Згадавши про різні прояви того, як Церква на цих землях «насправді могла користати з багатьох культурних відносин і християнського свідчення різного походження», про різні плоди святості та мучеництва, Іван Павло ІІ висловив упевненість у тому, що «наново здобута незалежність відкрила новий і багатообіцяючий період». Перше десятиріччя незалежності, за його словами, показало, що «незважаючи на спокуси беззаконня і корупції», духовне коріння України є сильним, а тому він побажав, аби вона і надалі живилася «ідеалами особистої, суспільної і церковної моралі, служачи загальному добру, гідності і самопосвяті, не забуваючи дару Десяти Божих Заповідей».

Пригадування віковічної вірності Євангелію, за словами Святішого Отця, майже природно знову приводить до світлиці Тайної Вечері, до слів, які Христос сказав напередодні Своїх Страстей. «Церква, – сказав він, – постійно повертається до світлиці Тайної Вечері, де вона народилася і де розпочала своє посланництво. Церква відчуває потребу повертатися туди, де Апостоли, після воскресіння Господнього, сповнилися Святим Духом, отримуючи дар мов, щоб могти серед народів і націй світу звіщати великі діла Божі».

«Щоб усі були одно!». Іван Павло ІІ висловив спільне бажання «приєднатися до молитви Господа за єдність своїх учнів»: «Це щирий заклик до єдності християн. Це безнастанна молитва, яка несеться з покірних і готових до слухання сердець. Мислити і великодушно діяти, щоб могло здійснитись бажання Христа. З цієї землі, освяченої кров’ю незліченних мучеників, я разом з вами заношу мою молитву до Господа, щоб усі християни знову були “одно”, згідно з бажанням Ісуса у світлиці Тайної Вечері. Нехай же християни третього тисячоліття постануть перед світом з одним серцем і з однією душею!».