Іспанія: беатифіковані чотири священики-мученики XX століття

Блаженні та святі мученики, проголошені Церквою в новому тисячоріччі, є знаними представниками незліченної кількості анонімних, незнаних святих – священиків і богопосвячених осіб, жінок і чоловіків, одружених і неодружених, зовсім юних, у розквіті віку та старших, що протягом двадцятого сторіччя, яке називають «сторіччям мучеників», мужньо протистояли переслідуванню, насильству, смерті, щоб тільки не відректись від своєї віри.

Відректись себе самих заради Христа

«Хто втратить своє життя заради Христа, знайде його в Ньому», – наголосив кардинал Марчелло Семераро, Префект Конгрегації у справах визнання святих, виголошуючи 30 жовтня 2021 р. проповідь під час беатифікаційної Святої Меси в місті Тортосі в Іспанії, проголосивши блаженними 4 іспанських священиків- мучеників. Це Франсіско Кастор Сохо Лопес, Мільян Ґарде Серрано, Мануель Ґальсера Відельє та Акіліно Пастор Камберо. Всі вони належали до Священицького Братства Дієцезальних Співробітників (Hermandad de Sacerdotes Operarios Diocesanos), заснованих 1883 року з метою сприяти покликанням до священства та богопосвяченого життя, дбати про виховання та освіту молоді, трудитись у семінаріях і колегіях, провадити церковні організації, поширювати набожество до Пресвятого Ісусового Серця. Найстаршому з них було 60 років, а наймолодшому – тільки 25.

Сторіччя мучеників

Двадцяте сторіччя недаремно називають «сторіччям християнських мучеників». Хоч антикатолицькі переслідування відбувались також і протягом минулих століть, але особливо численними й жорстокими вони стали в ХХ столітті. Згадаємо переслідування, яких зазнали віруючі в Радянському Союзі, чи, наприклад, на початку сторіччя в Мексиці.

Готовий до мучеництва

Священик Франсіско Кастор Сохо Лопес народився в місті Мадрігалехо 28 березня 1881 року. З дитинства прагнув стати священиком і в 11 років вступив до духовної семінарії. Під час навчання познайомився з Священицьким Братством Дієцезальних Співробітників і виявив бажання вступити до нього. 1903 року прийняв пресвітерські свячення і своє священицьке служіння виконував у семінаріях та колегіях різних іспанських міст. У 1933 році його призначили адміністратором семінарії в Сьюдад-Реаль. Там його застала хвиля переслідувань. У ніч з 12 на 13 вересня 1936 року о. Франсіско Лопес був вбитий. Йому було 55 років.

Один із його семінаристів засвідчив, що «отець Франсіско був готовий до мучеництв. Він закликав нас, семінаристів, не боятись віддати життя за Христа якщо випаде така можливість. Він завжди говорив про мучеництво з великим душевним спокоєм».

Завжди веселий

Мільян Ґарде Серрано був заарештований 9 квітня 1938 року. У в’язниці в місті Куенка він зазнав жорстоких тортур, потім був переведений в монастир Отців Кармелітів, перетворений у тюрму, де й помер внаслідок катувань 7 липня того ж року.

Він народився 21 грудня 1876 року у Вара-дель-Рей, вступив до семінарії в Куенці, навчався в семінарії цього міста і отримав ступінь бакалавра канонічного права в Толедо. Він був висвячений на священика 21 грудня 1901 року. 1903 року вступив до Священицького Братства. Був префектом декількох семінарії в Іспанії, а потім у Мексиці. Початок громадянської війни застав його під час відвідин рідного міста. Після вбивства іншого священика, протягом року переховувався, підпільно виконуючи своє священицьке служіння: відправляв Святу Месу, сповідав, приносив вірним Святе Причастя. Внаслідок доносу його заарештували в будинку рідного брата. Помер, не витримавши катувань, саме закінчивши проказувати вервицю разом із племінником, який також був там ув’язнений.

Один з ув’язнених тієї ж в’язниці дав свідчення, що «отець Мільян був насправді святою людиною. Завжди, в усіх обставинах веселий, утішав співв’язнів, ніколи не скаржився і спокійно та, навіть, і радісно вмів переносити жорстокі тортури. Він ніколи не нарікав на своїх мучителів».

Божа людина

«Він був Божою людиною… Дійсно по-батьківському ставився до семінаристів, під його керівництвом ми почували себе захищеними. Він умів спокійно вирішувати всі проблеми. Хоч був досить хворий, повністю віддавав себе своїй місії», – так написав один із колишніх семінаристів про свого духовного провідника й ректора семінарії. Це мученик Мануель Ґальсера Відельє, що разом з іншими співбратами з Священицького Братства Дієцезальних Співробітників віддав життя за Христа 1936-го року.

Він народився в Касерасі (Іспанія) 6 липня 1877 року, навчався в семінарії Сараґоси. Отримав докторський ступінь з теології. Був висвячений на священика 1 червня 1901 року і протягом 23 років був ректором та адміністратором кількох семінарій в Іспанії та Мексиці, а також проректором іспанської колегії в Римі. В 1934 році о. Мануель був призначений духовним провідником семінарії в місті Баеса. 20 липня 1936 року був заарештований, а 3 вересня 1936 року його вбили разом з тридцятьма іншими вірними.

Апостол молоді

Отець Акіліно Пастор Камберо був наймолодшим з цієї групи іспанських священиків-мучеників. Йому було тільки 25 років. Народився він 4 січня 1911 року в Сарса-де-Гранаділья, був наймолодшим з п’ятьох братів. Уже змалку виявляв покликання до священства й 1923 року вступив до духовної семінарії, яку успішно закінчив та 25 серпня 1935 року отримав пресвітерські свячення. А роком раніше він став членом Священицького Братства. Молодий священик виконував своє служіння в Баесі як префект, викладач і бібліотекар духовної семінарії. Коли 1936 року семінарію закрили, він переховувався разом з отцем Мануелем Ґальсерою Віделльє. Обидва були заарештовані й доставлені до міської в’язниці, де вже перебувало 15 священиків. Разом з іншими в’язнями він був вбитий 28 серпня 1936 року. «Отець Акіліно з великою любов’ю сіяв Боже слово в юних серцях. Крім опіки семінаристами, він ревно трудився серед молоді Католицької Акції та міністрантів, самовіддано посвячуючись спасінню душ», – так засвідчили про отця Акіліно під час проведення дієцезального беатифікаційного процесу.

Мучеництво – остаточне підтвердження любові до Бога

Кардинал Семераро, легат Папи Франциска, очолюючи беатифікаційні церемонії в Тортосі, вказав, що «мучеництво, за словами святого Івана Павла ІІ, – це остаточне підтвердження любові до Бога, найбільший доказ любові, який людина може дати Богові, це випробування, в якому людина, за Божою підтримкою, здобуває перемогу».