Рапорти конференцій єпископів – маркетингові операції? Відомий італійський журналіст висловив свою думку

Звіти конференцій єпископатів, які сьогодні доручають зовнішнім незалежним органам, можуть стати протилежністю того, до чого вони призначенні. Вони стають не стільки прагненням до істини, скільки маркетинговими операціями, в яких єпископи неустанно вибачаються і виражають сором, щоб отримати визнання публічної думки – вважає італійський журналіст Андре Ґальярдуччі у своєму щотижневому коментарі на сторінках mondayvatican.com.

На початку італійський коментатор нагадує, що дуже легко звинуватити якогось єпископа у невідповідній поведінці перед обличчям злочинів духовенства, а в минулому такі звинувачення стосувались самого кардинала Хорхе Маріо Берґольйо – теперішнього Папи Франциска. Він наголошує, що в гучному звіті мюнхенської архиєпархії на тему зловживань згадано два випадки, які погано розглянув кардинал Рейнхард Маркс, однак головну увагу привернули чотири випадки з мюнхенської архиєпархії, коли місцевим архиєпископом був Йозеф Ратцінґер. На прес-конференції експерти зазначили, що він нічого не знав про ситуацію тих осіб, але жертви переконані, що він таки знав.

«Немає жодних доказів цього твердження. Так само як не було жодних доказів приховування чи поганого розгляду кардиналом Райнером Марія Велькі, архиєпископа Кельну, якого примусово відправили на шестимісячні духовні вправи за те, що нунціатура назвала помилкою в комунікації. Так само не було доказів проти кардинала Філіппа Барбаріна, архиєпископа-емерита Ліону, якого було виправдано від звинувачень в приховуванні, однак не серед громадської думки, до тієї міри, що він був змушений піти у відставку.

Все більш поширені сьогодні рапорти єпископських конференцій, довірені зовнішнім комісіям, можуть стати протилежністю того, для чого були призначенні. Вони стають не стільки прагненням до істини, скільки маркетинговими операціями, в яких єпископи безустанно вибачаються і виражають сором, щоб отримати визнання громадської думки.

Без сумніву, випадки зловживань повинні бути засуджені, а священники, які їх допустились, покарані і позбавлені можливості подальшого провадження душпастирського служіння. Також не підлягає сумніву, що усе повинно відбуватись у відповідності до принципів справедливості, з врахуванням контекстів. Папа Франциск кілька разів говорив про герменевтику епохи як необхідність для розуміння ситуації і способу дії.

Однак, ці звіти не сягають судової істини, вони базуються лише на частково перевірених зізнаннях і становлять розрахункові дані щодо випадків зловживань, що не базуються на судових реєстрах. Методологія не є важною. Але про це не можна говорити. У Франції рішучу позицію зайняла Керін Даль, керівник комунікації Французької конференції єпископів. Її звільнили. Вона була речницею архиєпископа-емерита Парижу Мішеля Опеті, котрий невдовзі опинився перед обличчям медіа-нападів за начебто невідповідну поведінку з жінкою: Папа прийняв його відставку на вівтарі лицемірства.

Випадок звіту мюнхенської архиєпархії не є винятком. Але – і про це йдеться – кожен може бути замішаний в звинуваченнях у поганому управлінні, можливо тому, що недооцінив петицію або тому, що його перша реакція не була найкращою. Так трапляється. І тоді вибирають найбільш видатну мішень, в особливий спосіб зберігаючи репутацію інших задіяних або відповідальних осіб. Так багаторазово було у випадку Бенедикта XVI, коли він був Папою, і зараз знову відбувається, коли він є Папою-емеритом.

Однак залишається питання, чи цей «нуль толеранції», якого добивається Папа Франциск, з діяльністю різного роду, починаючи від видовищного саміту у справі зловживань в лютому 2019 р., аж до відміни папської таємниці, не може одного дня повернутися проти самого Папи. Справи, про які вже йшлося, не закриваються, а їх використовують для нападів на понтифікат. Це є можливо, бо такий стан справ,- пише Ґальярдуччі, не приховуючи побоювань, що таку ж тактику можуть застосувати до Папи Франциска.