Лист Папи Франциска про приготування до Святого Року 2025

Дорогому братові Преосвященному Ріно Фізікеллі,
Голові Папської Ради сприяння новій євангелізації.

Ювілей завжди представляв у житті Церкви подію великої духовної, церковної і суспільної ваги. Відколи Боніфатій VIII 1300 року встановив перший Святий Рік, зі сторічною частотою, що згодом, відповідно до біблійної моделі, стала п’ятдесятирічною й урешті двадцятип’ятирічною, святий вірний Божий люд переживав це відзначення як спеціальний дар благодаті, позначений прощенням гріхів і, особливо, відпустом, повноцінним вираженням милосердя Бога. Вірні, часто після тривалого паломництва, черпають із духовних скарбниць Церкви, проходячи через Святі Двері та вшановуючи мощі апостолів Петра і Павла, що зберігаються в римських базиліках. Мільйони й мільйони прочан протягом віків досягали цих святих місць, даючи живе свідчення постійної віри.

Великий Ювілей 2000 року ввів Церкву в третє тисячоліття її історії. Святий Іван Павло ІІ з нетерпінням чекав і прагнув його, надіючись, що всі християни, здолавши історичні поділи, зможуть разом відсвяткувати дві тисячі років від народженням Ісуса Христа, Спасителя людства. Тепер вже наближається межа перших двадцяти п’яти років ХХІ століття, й ми покликані розпочати приготування, що дозволить християнському людові пережити Святий Рік в усьому його душпастирському сенсі. Важливим етапом у цьому значенні був позачерговий Ювілей Милосердя, який дав нам знову наново відкрити силу та ніжність милосердної любові Отця, щоб стати, в свою чергу, її свідками.

Протягом останніх двох років, однак, не було країни, щоб не зазнала потрясіння несподіваною епідемією, яка, крім того, що заставила торкнутися трагедії смерті в самотності, непевності та тимчасовості існування, змінила наш спосіб життя. Як християни, ми терпіли разом з усіма братами й сестрами такі самі страждання та обмеження. Наші храми були зачинені, як і школи, заводи, офіси, крамниці та місця дозвілля. Всі ми пережили обмеження деяких свобод, а пандемія, крім болю, іноді викликала в нас сумніви, страх і розгубленість. Люди науки з великою нагальністю знайшли перші засоби, що поступово дозволяють повернутися до щоденного життя. Ми повністю сподіваємося на те, що пандемію вдасться здолати, а світ наново поверне свої ритми особистісних стосунків та суспільного життя. Цього можна буде легше досягнути мірою того, наскільки діятимемо з дієвою солідарністю, так, аби не були залишені позаду більш злиденні народи, але ділячись з усіма як здобутками науки, так і необхідними ліками.

Ми повинні підтримувати запаленим смолоскип дарованої нам надії, й чинити все для того, щоби кожен наново здобув силу та певність дивитися в майбутнє з відкритим духом, сповненим довіри серцем і далекоглядним умом. Наступний Ювілей може дуже посприяти відновленню атмосфери надії та довіри, як знаку оновленого відродження, нагальність якого ми відчуваємо. Тому я обрав гасло Паломники надії. Все це, однак, буде можливим, якщо ми будемо здатними відновити сенс загального братерства, якщо не заплющуватимемо очі перед трагедією поширеної бідності, що заважає мільйонам чоловіків, жінок, молодих людей і дітей, жити в спосіб, гідний людських істот. Особливо маю на думці численних біженців, змушених покинути свою землю. Нехай же голоси бідних будуть почуті під час цього періоду приготування до Ювілею, що згідно з біблійною заповіддю, повертає кожному доступ до плодів землі: «Те, що вродить земля сама під час відпочинку, буде вам на харч, тобі й рабові твоєму, й рабині твоїй, і наймитові твоєму, й комірникові твоєму, що в тебе перебувають, і скотині твоїй, і звірині, що на твоїй землі, ввесь урожай піде на харч» (Лев 25,6-7).

Таким чином, нехай же духовний вимір Ювілею, що запрошує до навернення, поєднається з цими фундаментальними аспектами суспільного життя, щоби будувати послідовну єдність. Почуваючись усі паломниками на землі, на якій Господь нас настановив, щоби ми доглядали та обробляли її (пор Бт 2,15), не занедбуймо протягом цього шляху споглядати красу створіння та піклуватися про наш спільний дім. Бажаю, аби наступний Ювілейний рік був відсвяткований і прожитий також і в цьому намірі. В дійсності, дедалі більше зростає кількість людей, між якими молоді й дуже юні, які визнають, що піклування про створіння є суттєвим вираженням віри в Бога та слухняності Його волі.

Покладаю на Вас, дорогий Співбрате, відповідальність за те, щоби знайти відповідні форми для того, щоби Святий Рік був приготований та відзначений з інтенсивною вірою, живою надією та діяльною любов’ю. Дикастерія, що розвиває нову євангелізацію, зуміє вчинити цей період благодаті значущим етапом у душпастирстві місцевих Церков, латинських і східних, якій протягом цих років покликані посилити синодальне заанґажування. В цій перспективі паломництво до Ювілею могтиме зміцнити та виразити спільну мандрівку, яку Церква повинна сповнити, аби дедалі більше та дедалі краще бути знаком і засобом єдності в гармонії відмінностей. Важливим залишатиметься допомагати наново відкривати вимоги загального покликання до відповідальної участі, в цінуванні харизм і служінь, які Святий Дух ніколи не перестає щедро родавати для будування єдиної Церкви. Чотири Конституції Другого Ватиканського Вселенського Собору, разом із маґістеріумом цих десятиліть, й надалі зорієнтуватимуть та провадитимуть святий Божий люд, аби він міг чинити поступ у місії нести всім радісне звіщення Євангелія.

Згідно зі звичаєм, Булла проголошення, що буде видана в належний час, міститиме вказівки, необхідні для відзначення Ювілею 2025. Протягом цього періоду приготування мені подобається думка, що можна присвятити рік, що випереджує ювілейні заходи, тобто 2024, великій «симфонії» молитви. Насамперед, для того, щоби відновити прагнення перебувати в Господній присутності, слухати Його та адорувати. А також молитві, щоби подякувати Богові за численні дари Його любові до нас і прославляти Його діло в створінні, що зобов’язує всіх до пошани та конкретних і відповідальних дій для його збереження. Молитві як голосові «одного серця й однієї душі» (пор. Ді 4,32), що перекладається у солідарність і взаємоподіл щоденним хлібом. Молитві, яка дає змогу кожній людині в цьому світі звертатися до єдиного Бога, щоби висловлювати Йому все те, що носить у таємниці свого серця. Молитві як магістральній дорозі до святості, що спонукає переживати споглядання також і посеред діяння. Загалом, насичений рік молитви, протягом якого серця відкриються на прийняття повноти благодаті, вчинивши «Отче наш», молитву, якої нас навчив Ісус, життєвою програмою кожного Його учня.

Прошу в Діви Марії супроводжувати Церкву на дорозі приготування до події благодаті Ювілею за великою вдячністю від щирого серця уділяю Вам і співробітникам своє благословення.

Рим, базиліка святого Івана на Латерані, 11 лютого 2022, спомин Пречистої Діви Марії Люрдської.
ФРАНЦИСК