Про (псевдо)християнський пацифізм

Чи справді відмова «брати до рук зброю» є мало не базовим принципом християнської етики? Не вдаючись до просторих історичних екскурсів, скажу коротко: ні. Якщо не вірите, погортайте книжки самостійно.

Питання захисту життя зі зброєю в руках належно обговорювалося ще з перших століть християнської ери. Тож нехай ні в кого не виникне зверхнього відчуття, що лише йому відомий справжній сенс заповідей «любити ворога» і «підставляти іншу щоку» супротивнику: повірте, до вас люди теж читали Нагірну Проповідь, і теж знали, «що наша боротьба не проти тіла й крові» (Єф. 6:12)…

На повній відмові від будь-якого застосування сили проти агресора наполягали лише поодинокі голоси в християнському світі, втім і вони швидко згасали, не витримуючи випробовування життям. Суто пацифістська позиція означає, що хтось інший візьме в руки зброю і захистить тебе від насильника, а ти залишишся «святим» завдяки чиємусь «гріху»… Нелогічно і лицемірно. Хіба переконаний пацифіст без вагань не зателефонує в поліцію, якщо розбійники вдиратимуться до його домівки?

Натомість християнство завжди переймалося іншою проблемою – етикою війни. Коли застосування насильства є законним, а коли його варто уникнути? Коли війна є справедливою і необхідною, а коли злочинною і загарбницькою? Як не переступити межі застосування насильства, і до якої міри виявляти милість до ворога? Ці питання хвилювали воїнів-християн. Пам’ятаєте, що сказав Іван Хреститель воїнам, що прийшли до нього з питанням «Що нам робити?» Закликав скласти зброю? Ні. «Нічого не беріть силою, не обвинувачуйте нікого неправдиво, задовольняйтеся своєю платнею» (Лук. 2:13). Хіба апостол Павло не казав, що правитель «недаремно носить меч», адже він є «Божий слуга (διάκονός) і месник (ἔκδικος)» для тих, хто чинить зло (Рим. 13:4)? Отже, «меч» є засобом Божого правосуддя в цьому світі, і тому воїнів-християн хвилювало питання етики «справедливої війни» (так і з’явився етичний концепт лицаря як воїна-християнина). Августин Аврелій, Афанасій Великий, Тома Аквінський, Франциско Суарес, Дитріх Бонхеффер та інші християнські мислителі переймалися цими непростими питаннями. Звичайно, на практиці все було значно складніше, ніж в теорії, але то вже інше питання…

І на останок. Можливо, хтось бачив фільм Мела Гібсона «З міркувань совісті» (англ. назва Hacksaw Ridge, 2015), заснований на реальній історії Дезмода Тома Доса – християнина-пацифіста (за віросповіданням – адвентиста сьомого дня), американського солдата, що відмовився брати зброю до рук під час битви за Окінаву (1945). Натомість він виявив справжній героїзм, врятувавши 75 своїх поранених товаришів, винісши їх на власних плечах з поля бою. За це він був нагороджений Медаллю Пошани.

Так, це справжній подвиг. Втім є одне «але». Перемогу (а відтак і мир) було досягнуто не зусиллями поодиноких пацифістів, а кров’ю тих солдатів, що тримали в руках зброю. І серед них було чимало християн різних конфесій (разом з капеланами), які теж молилися і шукали відповіді на ті ж етичні питання, що і Дезмонд Дос. Але почули інші відповіді для себе.

Розкіш бути пацифістом тримається на плечах воїнів. Не забуваймо про це.

— Дмитро Цолін