Єпископ Павло Гончарук: доки у Харкові будуть вірні, залишатимусь з ними

Вже понад два місяці минуло відтоді, як Росія розпочала широкомасштабне вторгнення в Україну, і з першого дня під прицілом перебуває місто Харків, розташоване кількадесят кілометрів від кордону. Незважаючи на постійні обстріли, у місті залишилися католицькі єпископи латинського та візантійського обрядів, які разом з вірними та душпастирями розділяють труднощі та сподівання.

«Шок і біль» – двома словами ситуацію в місті описує єпископ Павло Гончарук, який очолює Харківсько-Запорізьку дієцезію РКЦ в Україні. В інтерв’ю для Папської Фундації «Допомога Церкві в потребі», яка з перших днів війни мобілізувала ресурси для підтримки церковних структур на теренах, охоплених бойовими діями, він описує, наскільки жахливо бачити людей, похилих віком, осіб з інвалідністю, змушених ховатися в підвалах.

Ієрарх, який кожного дня зустрічається із жахливими ситуаціями, визнає, що деякі з них залишають глибокий слід. «Пригадую, як бачив малу дівчинку, приблизно п’ятирічну, що стояла скам’яніла при тілі близької людини, що лежало на вулиці, й не могла поворухнутися. Над усім нависає почуття терору, страху та повного безсилля», – розповів він.

Після одного з бомбардувань житлових кварталів, єпископ Павло, одягнений у шолом та бронежилет поверх ряси, приїхав оглянути ушкодження та надіслав відеозвіт до «Допомоги Церкві в потребі», пояснивши, що це «колись один із найбільш густонаселених районів Харкова, де тепер не залишилося нічого крім тиші та руїн». На фоні гуркоту вибухів він додає: «Ми молимо Бога, щоби захистив нас, щоб все це закінчилося. Ми постійно чуємо звуки пострілів і вибухів».

Молодий єпископ, який очолив дієцезію два роки тому, від початку війни зосередив свої зусилля на допомозі населенню. Він розповів, що крім молитви та щоденної Святої Меси, разом зі своїми співробітниками проводять дні, стараючись досягнути людей та доставити гуманітарну допомогу. «Ми завантажуємо автомобілі та їздимо містом, яке виглядає пустинним, розмовляємо з людьми та втішаємо їх», – сказав ієрарх, пояснюючи, що це «неймовірно виснажливе з фізичної, а особливо, психічної точки зору» служіння відбувається від 9 до 16 години.

«Наш храм пошкоджений, ударною хвилею під час авіа нальоту вибиті всі вікна. Тепер ми використовуємо його як склад гуманітарних вантажів, а молимося в малій каплиці. Дякувати Богові, також маємо можливість поховати наших загиблих», – розповів він, зазначаючи, що під час повітряних ударів навіть церкви, якщо не мають міцного підвалу, не є безпечними місцями, бо також і місця культу стають об’єктами бомбардувань, поряд з іншими цивільними об’єктами.

Незважаючи на бомбардування, єпископ Павло навіть не розглядає можливості виїхати. «Доки в місті є віруючі, я залишатимуся разом з ними. Бог і моя віра дають мені для цього силу. Ми, священики, не озброєні. Ми є людьми Церкви. Нашою зброєю є Боже слово та молитва», – говорить він.