О. Микола Леськів: Буду старатися робити все можливе, щоб не змарнувати жодної краплі крові, пролитої для нашої свободи та наших християнських цінностей!
Отець Микола Леськів Mykola Leskiv зміг згуртувати довкола себе, можливо, не найчисельнішу, але точно – одну із найбільш дружніх та щирих парафій. І в період війни усі вони, звісно, не залишились осторонь спільної роботи для перемоги.
Вчора минуло уже три місяці, відколи ця робота невтомно ведеться. Але перший день повномасштабного вторгнення російських військ до України, каже священник, не забудеться ніколи:
“Це не можна забути! Я дізнався про повномасштабну війну десь біля 5:00 ранку з поля бою, від нашого солдата, міністранта Богдана.
Він зателефонував з Харкова і сказав:
– Ксьондз моліться, почалася війна…
І я почав молитися Святий Розарій. Ця молитва колись могла мені здаватися довгою. А в цей світанок, 24 лютого, вона була занадто короткою. І так молимося з парафіянами щоденно.”
Вже традиційною стала фраза, що українці наближують перемогу кожний на своєму місці. Але водночас кожний бачить місію власної участі по-різному. Як її бачите ви?
– Я бажаю врятувати якнайбільше життів і полегшити страждання людей! І ми це можемо зробити! Бог чує наші молитви, а наші захисники дають чудові свідчення, як він рятує.
В перші дні війни я отримав дуже багато дзвінків і повідомлень від римсько-католицьких священників з Польщі, Німеччини, Франції із запитанням: “Як вам допомогти?”. Я усіх просив: “Моліться за нас!”
А потім, крім молитви, почалися конкретні потреби. На допомогу прибігли о. Марюш Рубіньскі з Ґдешина. Він був першим, хто особисто привіз допомогу на четвертий день війни.
Потім Лицарі Колумба, брати Францисканці від Святого Хреста, долаючи понад 1500 кілометрів, з першого тижня війни вже чотири рази відвідали нашу парафію і привезли дорогоцінні медикаменти для лікарень, в яких рятують поранених військовослужбовців, а також спецодяг та взуття для солдатів і пожежників, одіяла та засоби гігієни для ВПО і багато інших потрібних речей.
Парафія Найсвятішого Спасителя з Лодзі також була однією з перших. Приїхали двоє водіїв з карематами, спальниками, засобами гігієни та продуктами, щоб облаштувати бомбосховище під нашим храмом, але цього було стільки, що велику партію ми передали військовим на передову.
Були також парафія Матері Божої Ченстоховської в Долгобичеві, Згромадження Сестер Святої Єлизавети з Німеччини, добродії з Швеції, Карітас Львівської Архідієцезії, а також багато друзів з-поміж римсько-католицьких священників та мирян з різних країн, які допомогли і допомагають рятувати людей.
Ми бачимо багато добра, яке помножилося на фоні зла, і ми всі знаємо, що добро переможе!
Ви та ваша парафія долучились до волонтерського руху. Що найбільше запам’яталось чи вразило у вашому волонтерстві?
– Вдячність людей! В перші дні ми допомагали тим, хто втікав від бомбардувань. Запам’яталися сумні очі одного пана з Ірпеня, котрі за кілька днів сповнилися радістю та безпекою.
Ми зустріли лише добрих людей і вдячних за те, що ми їм даємо!
Війна робить людей жорстокими. Чи маєте рецепт, як не втратити людське, коли навколо стільки зла?
«Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром». (Рим. 12, 21) Зло не може існувати без злих людей! Чим більше злих людей, тим більше зла! Тому нехай кожний робить якнайбільше добра – і добрих людей буде більше! Про брата не кажи, який він поганий, а покажи йому, що бути добрим також «круто»!
І повірте, що добро дарує радість і має здатність помножуватися!
Що найперше зробите після перемоги?
Буду дякувати Богові за кожне врятоване життя!
Буду дякувати усім, хто допомагає нам!
І буду старатися робити все можливе, щоб не змарнувати жодної краплі крові, пролитої для нашої свободи та наших християнських цінностей!
About The Author
