Папа: Ми не будемо завжди молодими, старість є приготуванням до вічності

Старість – це особливий період для того, щоб вивільнити майбуття від технократичної ілюзії біологічного та роботизованого виживання. Про це говорив Папа Франциск у своєму черговому повчанні на тему старості. Під час загальної аудієнції в середу, 8 червня 2022 р., він зупинився на розповіді святого євангелиста Івана про розмову Ісуса з Никодимом, що був таємним прихильником Ісуса, належавши до старшини народу. Одного разу він вночі прийшов до Ісуса, і під час бесіди Ісус, серед іншого, сказав: «Коли хтось не вродиться з висоти, не бачити йому Божого Царства».

Наше життя має цінність

Як пояснив Святіший Отець, тут не йдеться про те, щоби повторити наш прихід на світ, сподіваючись на те, що «нова реінкарнація наново відкриває нам можливість кращого життя». За його словами, таке повторення не має сенсу та позбавило би «будь-якого значення прожите життя, касуючи його немов невдалий експеримент, як прострочену цінність».

«Ні, не про це йдеться. Народитися з висоти, про яке говорить Ісус, є чимось іншим. Це життя є цінним у Божих очах: воно визначає нас як створіння, які Він ніжно любить. “Народження з висоти”, що дає нам змогу ввійти в Боже царство, означає народитися у Святому Дусі, перехід між водами в обіцяну землю створіння, що примирилося з Божою любов’ю», – сказав Папа, зазначивши, що Никодим не зрозумів, про яке народження йдеться, а тому покликається на старість як на неможливість цього. Мовляв, людина неминуче старіється, згасання є причалом будь-якого народження у світі. Як уявити майбутнє, що має форму народження?

Чому зневажається старість?

За словами Наступника святого Петра, Никодимове заперечення «є дуже повчальним для нас». У світлі Христових слів ми можемо відкрити в них «притаманну місію старості». Насправді, бути похилими віком «не лише не є перешкодою для народження з висоти, про яке говорить Ісус, але стає слушним часом для того, щоб його просвітити».

Святіший Отець пояснив, що наша культура виявляє «тривожну тенденцію сприймати народження дитини як просте питання виробництва та біологічного відтворення людської істоти», що потім веде до культивування міфу про «вічну молодість як відчайдушну одержимість нетлінного тіла». І саме тому старість зневажають, бо вона «неспростовно унаочнює розставання з цим міфом, який хотів би повертати нас у материнське лоно, щоб повертатися завжди молодими тілом». Техніка різними способами приваблювана цим міфом: очікуючи перемоги над смертю, можемо підтримувати життя тіла за допомогою медицини та косметики, що «сповільнюють, приховують й усувають старість». «Очевидно, одна річ – добробут, а інша – підживлювати міф. Однак, не можемо заперечити, що плутанина між двома аспектами породжує деяку ментальну плутанину», – додав він.

Незакінчений шедевр

Життя у смертному тілі Папа порівняв із прекрасним незавершеним твором мистецтва, який саме у своєї недовершеності отримав унікальну привабливість. Так і наше життя на землі є лише «ініціацією», а не сповненням, оскільки «житті в смертному тілі є надто малим простором і часом, щоби зберегти та привести до сповнення найціннішу частину нашого існування». Тож віра, яка приймає звіщення про Боже царство, до якого ми призначені, дає нам змогу «дійсно побачити знаки наближення нашої надії на сповнення того, що в нашому житті носить знак призначення до Божої вічності». «Тими знаками є знаки євангельської любові, багатьма способами висвітлені Ісусом. Тож якщо зможемо “побачити” їх, то зможемо “увійти” в царство переходом Духа через воду, що відроджує», – мовив Святіший Отець.

Нагода для чуда відродження з висоти

На думку Папи, старість є становищем, «даним багатьом із нас», в якому це чудо відродження з висоти «можна внутрішньо засвоїти та вчинити вірогідним». Не йдеться про ностальгію за народженням у часі, але про «любов до кінцевого призначення». «У цій перспективі старість має унікальну красу: ми прямуємо до Вічного. Ніхто не може повернутися в материнське лоно, ані в його технологічну чи споживацьку підміну», – зазначив він, вказуючи на те, що похила віком людина «прямує вперед, прямує до мети, до Божого неба». Таким чином, «старість є особливим часом для того, щоби вивільнити майбутнє від технократичної ілюзії біологічного та роботизованого виживання», а це тому, що вона «відкриває на ніжність творчого та генеративного Божого лона».