Надія для консерваторів? Джордж Вайґель розвінчує 4 головні міфи про конклав

Номінація Папою Франциском найбільшої кількості кардиналів-виборців у історії зовсім не повинна визначати перебіг майбутнього понтифікату у плані продовження лінії папи-попередника – вважає відомий ватиканіст та біограф Івана Павла ІІ Джордж Вайґель.

Нещодавня заява Франциска про те, що 27 серпня він призначить 21 нового кардинала (з них 16 із правом голосу на конклаві), викликало хвилю спекуляцій на тему перебігу наступного конклаву. На думку ватиканіста, більшість з цих передбачень – це просто «гадання на кавовій гущі», що базується на численних міфах щодо конклаву.

Взагалі, не говориться, що своїми номінаціями Папа забезпечує майбутнє наступного понтифікату. Як приклад, Вайґель наводить історію вибору Леона ХІІІ, проведеного голосами кардиналів, номінованих Григорієм XVI та Пієм ІХ, котрий «повів Церкву в іншому напрямку», ніж хотіли його попередники. Схожа ситуація відбулась в 1903 році, коли обрано Пія Х. Цей папа також стримав багато зі сміливіших ініціатив попередника.

Однак найновіша сторінка історії стосується 2013 року, коли голосами номінованих Іваном Павлом ІІ та Бенедиктом XVI кардиналів встановлено вибір Франциска, котрий «по-трохи, але рішуче розібрав з багатьох точок зору спадщину» попередніх двох понтифіків.

Також думка, що «хто входить на конклав папою, виходить кардиналом» є, на думку Вайґеля, необґрунтованою. У 2005 році виразний “папабіле” кардинал Ратцінґер був обраний папою за досить короткий час, подібно як і Хорхе Марія Бергольйо в 2013 р.

В історії також не бракує доказів на підтримку твердження, що довгі та бурхливі конклави мають результатом слабкі понтифікати.

«Джакомо де ла К’єза, Акілле Ратті та Кароль Войтила були обрані після досить довгих конклавів; що більше, конклави в 1914 і 1922 роках були сповнені суперечок, оскільки кардинали продовжували боротьбу за спадщину революції Леона. Однак Бенедикт XV, Пій ХІ та Іван Павло ІІ були великими папами, котрі зробили значний внесок в Церкву. Який висновок? Довгі конклави можуть принести серйозні результати», – вважає автор.

Що більше, своє значення також має вплив на вибір чергового папи кардиналів-емеритів, котрі своїми аргументами можуть визначити перебіг конклаву. Кардинал Кормак Мерфі-о’Коннор довів це, активно агітуючи за вибір Бергольйо.

«Кардинали з великим моральним авторитетом, такі як Френсіс Арінзе, Вілфрід Фокс Нап’єр, Джордж Пелл, Камілло Руїні і Джозеф Чень, можуть проводити впливові дискусії під час наступних Загальних конгрегацій», – переконує п. Вайґель.