Папа: Церква покликана бути домом примирення

Другий день Апостольської подорожі Папи Франциска завершився зустріччю з парафіянами «індіанської» парафії в Едмонтоні, під час якої він поділився думками про те, що означає слово «примирення».

«Якщо хочемо примиритися між собою та всередині себе, примиритися з минулим, із зазнаними кривдами та зраненою пам’яттю, з травматичними подіями, які не може зцілити жодне людське втішення, потрібно підвести погляд на розіп’ятого Христа, мир черпається з Його вівтаря», – сказав Папа Франциск, зустрічаючись у понеділок, 25 липня 2022 р., пополудні за місцевим часом (після півночі за київським) із парафіяльною спільнотою храму Пресвятого Серця перших народів в Едмонтоні.

Цей храм, споруджений 1913 року, є однією з найстаріших католицьких церков міста. В 1991 році архиєпископ Джозеф МакНейл визначив його як національну парафію перших націй, метисів та інуїтів, що була першою такого роду в країні. Тут католицька віра виражається у контексті тубільної культури. Храм також став духовним осередком для багатьох мігрантів і біженців, які прибули до Едмонтона.

Дім для всіх

Вислухавши привітальне слово пароха та двох парафіян, Папа зауважив, що радий бачити тих, кого кілька місяців тому приймав у Ватикані, а тепер прибув до їхнього дому як друг і паломник у храмі, в якому вони збираються, щоб «як брати і сестри прославляти Бога». Беручи до уваги душпастирський контекст, він зазначив, що цей храм є «домом для всіх, відкритим та інклюзивним, таким, як повинна бути Церква», в якій кожен повинен почуватися бажаним. Святіший Отець також подякував за конкретну уважність до бідних, яких «чимало в цій багатій країні».

«Водночас, ми не повинні забувати про те, що також і в Церкві з добрим зерном змішується кукіль. І саме через цей кукіль я хотів здійснити це покутне паломництво, розпочавши його сьогодні вранці, творячи пам’ять про зло, яке зазнали індіанські народи з боку багатьох християн, болісно просячи за нього прощення», – сказав Папа, додаючи, що його ранить думка про те, що католики брали участь у політиці асиміляції, що прищеплювала «почуття нижчості, обкрадаючи громади та людей з їхньої культурної та духовної ідентичності». І це чинилося також «в ім’я освіти, яка вважала себе християнською», в той час як відправною точкою освіти повинна бути «пошана та сприяння талантам, які вже має людина».

Примирення через хрест

Тож у цьому контексті Святіший Отець присвятив свої роздуми темі примирення, тому, що Ісус підказує нам на цю тему, і яке значення це має для нас сьогодні. Папа звернув увагу на те, що примирення, яке здійснив Ісус, не було зовнішньою мирною угодою, компромісом для задоволення сторін, це не був мир, який «впав з неба». Христос, як навчає святий Павло, примирив, «зробивши з двох відмінних реальностей одну дійсність, одну річ, один народ». Це Ісус «примирює нас між собою на хресті». Це Він «на хресті примирює, наново збирає разом все те, що здавалося немислимим і непрощенним, обіймає всіх і все».

«Браття, сестри, але що це може сказати тому, хто носить в серці настільки болючі рани? Уявляю собі труднощі в тому, щоб розгледіти будь-яку перспективу примирення того, хто вистраждав жахливі речі через людей, які повинні були дати свідчення християнського життя. Ніщо не може скасувати порушену гідність, зазнане зло, зраджену довіру. І також сором нас, віруючих, ніколи не повинен зникати. Але потрібно розпочинати наново, й Ісус пропонує нам не слова і гарні постанови, але хрест, оту обурливу любов, яка дозволяє пробити собі цвяхами ноги та руки і проколоти голову терням», – сказав Святіший Отець, підкреслюючи, що саме на хресному дереві «біль перетворюється в любов, смерть у життя, розчарування – в надію, покинутість – у сопричастя, віддаленість – в єдність». «Примирення є не стільки нашим ділом, – додав він, – як даром, що випливає від Розп’ятого, це мир, який приходить з Ісусового Серця, це благодать, яку потрібно просити».

Живе тіло примирення

Далі Наступник святого Петра звернув увагу на ще один аспект примирення, покликаючись на слова святого Павла, який писав, що Ісус примирив нас через хрест «в одному тілі». Про яке тіло йдеться? Про Церкву, яка є «цим живим тілом примирення». «Але якщо згадаємо про неприйнятний біль, якого багато-хто на цих землях зазнав у церковних інституціях, відчуваємо лише гнів і сором», – сказав Папа, підкреслюючи, що це стається тоді, коли віруючі піддаються духові світу, і замість підтримувати примирення, нав’язують свою власну культурну модель. І хоч може здаватися, що простіше «прищепити Бога людям», замість того, щоб дати їм змогу наблизитися до Бога, це так не працює, бо «Бог не примушує, не душить і не утискає», Він «любить, визволяє та залишає вільними».

«В ім’я Ісуса, нехай ніколи більше в Церкві не трапиться така поведінка. Ісус нехай звіщається так, як Він цього прагне, в свободі та любові, а кожна розіп’ята людина, яку зустрічаємо, нехай буде для нас не проблемою, яку слід вирішити, але братом чи сестрою, яких потрібно любити, Христовим тілом, яке потрібно любити. Церква, Христове Тіло, нехай буде живим тілом примирення!» – закликав Папа, зазначивши, що слово «примирення» є практично синонімом Церкви, яка повинна бути місцем, де визнаємо одні одних братами і сестрами, приймаючи культуру іншого, дозволяючи на те, щоби «містика перебування разом, так мила Святому Духові, сприяла оздоровленню зраненої пам’яті».