Відраза до зброї випливає з антропологічної кризи сьогодення – отець Роман Лаба

Пацифізм багатьох сучасних християн, зокрема негативне ставлення до особистого володіння зброєю, тісно пов’язані з цивілізаційною і антрополічною кризою сьогодення, передусім – кризою батьківства.

Про це йдеться у відеоблозі відомого українського римо-католицького священника Романа Лаби.

На думку проповідника, ставлення значної частини сучасних християн до права вільного володіння зброєю має значно глибше коріння, ніж просто бажання бути миролюбивою особою. Ця постава відображає серйозну цивілізаційну кризу, а також кризу в самому християнстві, яке на Заході – за словами Рода Дрехера – перетворилося на «моралістичний терапевтичний деїзм».

Церква вже не сприймається як Церква Воююча. Ба більше, вона уже навіть не Церква Мандруюча, а радше Церква Діалогуюча з цим світом. Деякі церковні ієрархи мали відвагу говорити, що Церква відстала від світу, а отже, його потрібно наздогнати. Згідно такої логіки світ краще розвивається і йде вперед, ніж Церква. Інколи може скластися враження, що за такою логікою краще бути у світі, ніж у Церкві.

Водночас нині можна спостерігати серйозну кризу батьківства та ідеологічну атаку на інститут родини. Ще в 1963 році вийшла книга німецького психоаналітика, спеціаліста в галузі соціальної психології, Александра Мітчерліна з драматичним заголовком «В напрямку cуспільства без батька». Відтоді заголовок став уже реальністю, говорить о. Лаба, а батьки сімей перетворилися на вимираючий вид. 33 роки після публікації тієї книги, в 1996-му, Дейвід Бленкенборн, засновник і президент Інституту американських цінностей, написав іншу книгу під заголовком «Fatherless America» (Америка без батьків), в якій подав вражаючі дані стану американського суспільства. Бленкенборн в інтерв’ю Ірені Козьмінській сказав: «У США 40% дітей зростають в родині без батька, а більшість суспільних проблем (домашнє насилля, підліткова злочинність, сексуальне використання) прямопропорційно пов’язані з неприсутністю татів в житті більшості дітей і їхніх матерів».

В Україні ситуація також невтішна. У березні 2019 року міністр юстиції під час промови на всеукраїнському форумі сім’ї заявив, що 20% новонароджених дітей реєструють без зазначення батька, а близько 3 мільйонів українських дітей живуть у неповних сім’ях. У Німеччині кожна третя дитина вже народжується в неформальному зв’язку, тобто приходить на світ в родині, де батько не одружений із матір’ю. Криза батьківства безпосередньо пов’язана з кризою подружжя, сім’ї, оскільки якість стосунків батько-дитина пов’язана з відсутністю сталості і порушеннями в стосунках між чоловіком та дружиною. З кінця 60-тих до сьогодні виросло вже декілька поколінь чоловіків, яким забракло тата, а отже, забракло дзеркала, в якому вони могли б побачити власне синівство і власне батьківство. Сьогодні маємо мільйони дорослих татів, які в глибині свого серця залишаються підлітками, нездатними взяти на себе відповідальність і є занурені у віртуальний світ своїх подвигів.

За останні десять років ситуація погіршилася в розмірах геометричної прогресії. Сьогодні все частіше соціологи починають говорити не лише про суспільство без батьків, але й про пост-сімейне суспільство. Цьому процесу сприяє ряд ідеологій, зокрема гендерна і ідеологія, яку можна назвати словом «екологізм».

«Після такого широкого вступу у багатьох з вас напевне виникає запитання: Як це все стосується права на вільне володіння зброєю? – йдеться у відеоблозі. – Спробую пояснити. Чоловік сотворений на образ і на подобу Бога. А яким чином чоловік відображає Бога? Між іншим відображає його авторитет, силу, батьківство. В Книзі Вихід Бог названий воїном: “Сила і міць моя – Господь, Він став мені рятунком. Він мій Бог, і я Його прославлю, Бог батька мого, і я вихвалятиму його. Господь – муж войовник, Господь – ім’я Йому”. Син, дивлячись на батька, який бореться і захищає свою родину, пізнавав Бога, який воює за свій народ! Тим, хто впроваджував сина у доросле життя, був саме батько. Інколи таким педагогом був найманий працівник, якийсь фахівець, однак завжди під пильним оком батька. А наука володіння зброєю була частиною формації, яка виховувала справжнього чоловіка… Вже з біблійних часів батько навчав свого сина володіння мечем, списом, пращею, вести себе на полі бою, а також захищати свою родину і свою Батьківщину».

Починаючи від епохи Просвітництва, продовжує о. Лаба, цілий ряд антихристиянських ідеологій руйнували авторитет батьківства. Цьому також сприяла технічна революція, яка призвела до стрімкого розвитку індустрії. Батьки родин, які до цього часу працювали або в господарстві вдома, або біля дому, пішли на заводи і фабрики, повертаючись з праці пізніми вечорами. Діти весь день були «приречені» на материнську опіку, тому чергове покоління виростало без належного впливу батька. Далі негативну роль почали відігравати соціалізм і фемінізм. Батько перестав бути єдиним годувальником родини, що знову ж таки призвело до зменшення його впливу і його авторитету. На таку ситуацію реагував Папа Лев ХІІІ, пишучи енцикліку «Rerum Novarum»: «Батьківську владу в родині держава не може ні знівечити, ні абсорбувати, бо та влада походить із самого людського життя. “Діти є частиною батька” і ніби є поширенням його батьківської особи, а, правду кажучи, вони вступають у громадську спільноту не самі по собі, але через сім’ю, в якій народилися. І саме через те, “бувши дітьми природно чимсь від батька… поки оволодіють розумом, є вони під опікою батьків” (Тома Аквінський, Сума теології). Отже, коли соціалісти замінюють опіку батьків опікою держави, вони виступають проти природної справедливості і розв’язують тісну злуку родини».

Сьогоднішній стан суспільства є ще більш драматичним. Внаслідок гендерної ідеології в багатьох країнах починає ігноруватися не тільки батьківська влада, але і саме поняття батька як такого. Адже постать батька є видимою і вимовною лише в біблійній парадигмі родини, де є батько і матір. Важко говорити про постать батька в якійсь «псевдо-родині», де дитину виховують двоє чоловіків або двоє жінок.

Усе це призвело до того, що сьогодні цивілізація дійшла до такої кризи, яку ми спостерігаємо. Багато чоловіків більшість часу проводять у віртуальному світі, де у них є шанс перемогти «неіснуючого» противника. Значно важче жити у реальному світі, беручи відповідальність за себе, за свою родину та за своїх ближніх. У звʼязку з цим ми маємо ціле покоління пацифістів серед політиків та серед церковних ієрархів, які замість того, щоб мужньо протистояти злу, відповідально ставитися до тих, над ким звершують владу, втікають від проблеми.

Джерело: Політична теологія