Ми схожі тепер до старозавітнього страдника Йова, який кидає пилюку відчаю у мовчазне небо

Дуже складно тепер говорити про прощення а тим більше про всепрощення, коли градус нелюдяності піднято до такого нестерпного рівня. Не вдаваймося тепер до крайніх висловлювань, бо «категоричність суджень властива невігласам». Нам тепер не так важливо встановлювати досконале моральне мірило щодо наших реакцій чи зрозуміти те, що відбувається тепер в Україні. Здається найцінніше тут не озвіріти, за будь-яку ціну вистояти і чітко усвідомити, що усьому є край.

Пошук справедливості є базовим моральним чинником життя. Тепер у багатьох віруючих є відчуття, що аргумент справедливості, ніби у повному конфлікті з абсолютними ідеалами Євангелія / любов‘ю до ворогів і всепрощенням. У моїй голові точно був. Раніше. Але я тепер змушений відмовитися шукати узгодження цих двох етик – пошуку справедливості від Бога і абсолютної любові. Бо Бог перше, ніж є цілковитою Любов‘ю, Він є повнотою Правди. А Любов без Правди не буває. Ось чому ми так понад усяку ціну прагнемо її торжества.

Ми схожі тепер до старозавітного страдника Йова, який кидає пилюку відчаю у мовчазне небо. Пригадуєте – Йов цілком не ідеальний. Він дуже нечемно реагує на те, що відбувається з ним….

Коли Бог проводить когось за межу причесаних трафаретів праведності і усього того, що можна обчислити і зрозуміти, то інші, що не випили цього досвіду, не мають права розкидатися високими фразами у інший бік, якщо і близько не побували за отою межею. Саме тому Йов оправданий. Він, якого занурено у горно болю, отримує виключний мандат: право сваритися з Богом. Йому дозволено те, чого не дозволено іншим, бо він лев, а не кошенятко.

Ще Йов звинувачує Бога. Волає безліч «чому» і не отримує жодних відповідей. Біблія – довжелезний сувій тисячолітніх хронік, що написані чорнилом людського бунту. Мойсея, Йони, Йова. Бог тепер є присутній у нашому бунті. Він трійку за нього не ставить. Я вірю, ціна оцьому всьому, що з нами відбувається, зовсім інша.

Йов повстає перед людством як персонаж, що «заслужив» від Бога пройти хрещення нелюдським болем. Стоп. На початку книги ми бачимо, що він цілком такий собі порядний дядечко. Нема питань. І тому, що він дуже нормальний, у Бога є для Йова особлива опція, щоб він став кимось набагато важливішим ніж середньостатистичний праведник. І слава Богу, що Йов про себе нічого особливого не думає. Він не розуміє, що стає знаком, символом, іконою. Тому Йов – вічний архетип, а моя країна мені сьогодні виглядає оцим архетипом у дії.

Для мене так очевидно, що Україна тепер авангардова. Так очевидно, що я навіть не намагатимусь вам тут щось доводити. Ні, ні я тут не про якусь обраність українців. Боронь, Господи! У цьому всьому все одно більше Бога, ніж нас. Просто Він чомусь саме тепер вирішив в Україні спілкуватися зі світом. Здається ми дуже мало це усвідомлюємо. І це мені виглядає зрозумілим і виправданим. Бо моторика наших внутрішніх пережиттів працює у іншому режимі – в режимі «виживання», «перегляд» включиться потім.

Отець Лука МИХАЙЛОВИЧ