Нунцій про коронування образу в Одесі: це знак єдності, в єдності ми сильні
В Одесі добігає до завершення духовне приготування до відзначення престольного свята в римо-католицькому катедральному соборі Успіння Пречистої Діви Марії, яке цього року буде особливим. У понеділок, 15 серпня 2022 р., з нагоди урочистості Внебовзяття Пречистої Діви Марії, Апостольський Нунцій в Україні архиєпископ Вісвалдас Кулбокас очолить святкове богослужіння, під час якого коронує запрестольний образ Внебовзятої Діви Марії короною, яку 3 серпня поблагословив Папа Франциск. Напередодні урочистих заходів представник Святішого Отця в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News поділився думками про значення цієї події та розповів про гуманітарну ситуацію в Україні.
***
Ваше Преосвященство, 15 серпня, з нагоди свята на честь Внебовзятої Марії, Ви будете в Одесі, де очолите Святу Месу в катедральному соборі Внебовзяття Пречистої Діви Марії, в якому буде короновано образ Матері Божої. Як значення це свято має для Вас і для українців? Чи можна сказати, що це ще один акт ввірення Діві Марії?
Як ви знаєте, цей період війни в Україні дуже важкий, настільки, що неможливо слухати всі свідчення, що стосуються цього конфлікту. Я щойно спілкувався з професором, який мешкав у Маріуполі: там усе втрачено. Є багато болю, багато страждань, і в такий трагічний період Божа Матір є Тією, Яка нас захищає. Це проявляється у різних аспектах. Одним із них є згаданий Вами: навіть якщо Акт посвячення Непорочному Серцю Діви Марії вже здійснив Святіший Отець разом з єпископами світу, цей акт посвяти нас самих, України та всього світу ми поновлюємо і повинні поновлювати кожного дня. Коли маємо перед очима таку трагічну ситуацію, в нас не залишається іншого вибору крім Божої Матері, нашої захисниці. В умовах настільки трагічної війни в усій Україні, а в цей період, насамперед, у Миколаївській, Харківській, Запорізькій та Одеській областях, прокидаючись кожного ранку, ми вдячні Господеві за життя, за дар нового дня. Це спонукає нас кожного дня до глибшого духовного життя. Отож, і свято Внебовзяття я переживаю дуже глибоко, бо Внебовзяття Діви Марії показує нам те Небо, до якого ми тягнемося. Навіть якщо втратимо це людське життя, залишається Небо, наше велике прагнення. Це буде момент єднання: нашого єднання з Божою Матір’ю та з усім Небом. Ми просимо Божу Матір, аби вона захищала нас, на тілі й на дусі. Ситуація залишається трагічною, чиниться багато жорстокості, катування, відбуваються навіть цілеспрямовані обстріли карет швидкої допомоги, лікарень, дітей – настільки великі звірства, що виникає людська спокуса впасти в гнів та втратити внутрішній мир, переповнившись ненавистю. Я чув від багатьох священиків, які кажуть: «Так, ми повинні молитися, щоби не уподібнитися до агресора, щоби не уподібнитися до тих, хто сіє смерть, бо якщо жертва наповняється ненавистю, то з духовної точки зору програла». Таким чином, ця молитва – це також момент, коли просимо заступництва Діви Марії, щоби наше серце не наповнювалося ненавистю, а мужністю, терпеливістю, духом мучеництва та довірою до Господа.
У певному сенсі, Папа супроводжуватиме цей момент, бо 3 серпня, наприкінці загальної аудієнції, він поблагословив корону, що буде накладена на голову Внебовзятої Марії в катедральному соборі Одеси. Яке значення в цей період війни мають ці жести, які пов’язують Наступника святого Петра з місцевими Церквами?
Ці жести є частиною традиції Церкви: в особливо урочисті моменти до Папи звертаються з проханням про благословення, зокрема, про благословення корон, призначених для Діви Марії. Як знаємо, Святіший Отець при кожній можливій нагоді повторює свої молитви та свої заклики до всіх християн і до всього світу молитися за Україну, молитися за мир. Його серце з українським народом, який страждає. Отож, знаємо, що ця корона, яка прибула з Риму після того, як її поблагословив Святіший Отець, є дуже конкретним знаком молитви Святішого Отця, повним емпатії, зробленим від щирого серця. Це величезний знак єднання всієї Церкви й нас самих зі Святішим Отцем. А в єдності ми – сильні.
Сьогодні увага до війни дещо спадає, дехто висловлює побоювання, що світ може забути про неї. Якою є гуманітарна ситуація в країні?
По-людськи зрозуміло, що в світі увага дещо спадає. Також і кардинал Дзенарі, який є нунцієм у Сирії, сказав мені схожу річ: там ситуація залишається трагічною, але світ про це вже більше не говорить. Тут в Україні є внутрішньо переміщені сім’ї, які розповідають мені, наскільки важко жити в такому стані, стараються зрозуміти, чи є можливість повернутися до своїх домівок і кажуть: «Ми повертаємося туди». І це при тому, що в цих місцевостях є сім’ї, які вже місяцями проводять ночі в автомобілі. Вони не хочуть виїжджати за кордон і не втрачають надії повернутися додому. Важко жити без достатньої кількості їжі, без праці, без дому, проводячи ночі в автомобілі. Бо незважаючи на численні гуманітарні ініціативи та велику допомогу, не вдається відповісти на потреби всіх, бо масштаби дуже великі, як і дуже великими є зусилля. Отож, існує ця проблема життя у складних обставинах, почуваючись самотніми. Тому Святіший Отець при кожній нагоді повторює, щоби принаймні в молитві, принаймні у серці світ не забувавав про численні сім’ї, які переживають такі важкі періоди. І це стосується не тільки України, але також інших країн. Численні журналісти теж мені кажуть, що тому, хто не перебуває на місці, важко зрозуміти всю драматичність ситуації. Тож хочу висловити мою вдячність багатьом журналістам, які їдуть у дуже ризиковані місця, такі як Миколаїв, Одеса, Запоріжжя, аби на власні очі побачити, як там живуть люди.
Ви будете в Одесі, звідки відправилися перші кораблі із зерном. Папа Франциск на молитві «Ангел Господній» 7 серпня сказав, що «ця подія представляється також як знак надії» та побажав, аби «йдучи далі цією дорогою, вдалося покласти край бойовим діям та досягнути справедливий і тривалий мир».
Святіший Отець не політик, а пастир. Коли Святіший Отець заохочує вірити в можливість діалогу, незважаючи на той факт, що в Україні ми розуміємо, що справжні переговори – це щось, що дуже важко передбачити, саме з огляду на те, що ситуація є настільки драматичною, а людська логіка говорить, що перед обличчям настільки жорстокої війни важко уявити, що той, хто розпочав війну, Росія, в одну мить змінить свою позицію; отже, коли Папа повторює свій заклик до діалогу, що по-людськи виглядає нам неможливим, то якщо ми є віруючими людьми, ми надіємося також і на неможливе, ввіряємо цей заклик, цю молитву, не тільки людям, але й Богові. А щодо відправлення кораблів із зерном, то й тут бачимо, що це був дуже важкий крок, бо Україна не могла підписувати жодну пряму угоду з Росією. Угоди були підписані на різних рівнях між Україною та деякими партнерами, які в свою чергу уможливлюють контакти з Росією в непрямий спосіб, аби було можливим організувати експорт зерна. Отож, цей крок вимагав великих зусиль, але як сказав Папа, це щось позитивне як на світовому, так і на місцевому рівні. Отож, це можна назвати знаком надії. Чіпляємося також і за дрібні кроки. Іноді, коли не вдається, як тепер, знаходити негайні проблиски, щоби зупинити війну, то зосереджуємося на гуманітарних проектах, аби відкрити якусь щілину в контактах. Важливо робити все можливе, усе, що в людських силах, аби дедалі більше утверджувалася атмосфера, якщо не діалогу, то принаймні контактів. Тому думаю, що найважливішим посланням Святішого Отця є саме це.
About The Author
