Глава УГКЦ у 229-й день війни: «Знову голос крові дітей України волає із землі до Бога»

У ранковому зверненні Предстоятель зазначив, що росіяни цієї ночі знову завдали удару по Запоріжжю керованими зенітними ракетами, які навмисно направили на багатоповерхівку. Зруйнований цілий під’їзд разом із людьми, які мирно спали у своїх домівках. Також цієї ночі 10 ракет прилетіло на місто Миколаїв. Знову кров, сльози, смерть, зойкіт і плач стількох жінок, дітей, невинного мирного населення… Ворог невпинно атакує на Донеччині. Вчора Президент України повідомив, що ситуація біля Бахмуту і Авдіївки дуже і дуже складна. Патріарх закликав молитися за тих, хто сьогодні своїми грудьми затуляє нашу Батьківщину.

Цього дня Блаженніший Святослав пригадав ще одне правило особистої стійкості, яке каже: нам потрібно бути свідомими належності до чогось великого. «Це питання нашої ідентичності, це відповідь на питання, ким я є як українець, як громадянин України, як християнин. Бо чітко окреслена наша тотожність  дає нам можливість зрозуміти, звідки брати сили. Тому стійкість пов’язана із відчуттям більшої належності до чогось великого. Ми сильні, коли почуваємося частиною чогось більшого, тіснішого, тривалішого, ніж наше індивідуальне життя. Бути частиною великої історії, стояти на плечах велетнів попередніх поколінь… Ми усвідомлюємо, який це дар, яка це честь стояти на їхніх плечах і продовжувати спільну справу заради майбутніх поколінь. Якраз їхня стійкість, їхній живий доробок може стати нашим великим ресурсом. Черпаймо з нього!».

«У суспільному, народному вимірі нам дуже важливо розуміти, що ми продовжуємо велику справу борців за волю і незалежність України, начебто  втілюємо її в сучасних історичних обставинах. Але, як християни, ми віримо в ще одне таїнство, яке є питомою прикметою Христової Церкви. І ця прикмета, ця дійсність називається „сопричастя святих“. Церква Христова як спільнота, як тіло воскреслого Спасителя є спільнотою взаємної допомоги і взаємного підсилення. Ми це називаємо „сопричастя святих“. Святі в небі моляться за нас тут, на землі. Навіть більше, вони підсилюють нас своїми подвигами, своєю силою, своєю мужністю. І ми, Церква, яка подорожує  тут, на землі, завдяки єдності з Церквою, прославленою в небі, можемо поборювати зло. Можемо звершувати наші духовні подвиги».

Архиєрей зауважив, що невід’ємною частиною є Церква, стражденна в чистилищі, — наші покійні. «Неустанний зв’язок молитви з ними дає їм можливість пройти  їхні посмертні випробування і долучитися до світла Царства Небесного. А вони моляться теж за нас тут, на землі. І таким чином цей взаємний кругообіг підтримки і сили може мене, конкретну живу особу, члена великого народу, члена Церкви Христової, зробити причасником спільної сили, спільної звитяги, спільної перемоги, спільної слави. Це  —  наша ідентичність як українців і як християн».