Монархічна природа Церкви

Нещодавно мій біблійний коментар на ютюб каналі „NEBO ON” викликав дискусію на тему Церкви як монархії. Зі слів деяких учасників дискусії (серед яких також священники-богослови) прозвучало, що таке твердження (Церква є монархією) не має основ у навчанні Церкви та Понтифіків, а в документах Другого Ватиканського Собору жодного разу не згадується вираз «монархія». Прикро, що поважні священники богослови наводять такі аргументи, не дослідивши питання. Тому вирішив ще раз коротко насвітлити цю тему.

Монархія – «одна влада», «одне джерело», «одна причина»

Слово «монархія» походить з грецької мови і складається з двох частин mona – «один, одне» і arche – «начало». Тому слово «монархія» може означати не лише «єдиноначаліє» (одна влада), але і «одне джерело», «одна причина». Багато давньогрецьких філософів намагалися дати відповідь на запитання, що є начало буття (arche). Талес з Мілету бачив оте начало (причину) у воді, Анаксимандр у безкінечності, Піфагор – у чисел. Для першої християнської спільноти отим ARCHE є Христос, Слово Отця Предвічного! Особливо цю істину підкреслив Євангелист Йоан:

В НАЧАЛІ (en arche) було (en) Слово (ho Logos), і з Богом було Слово, і Слово було – Бог. 2 З Богом було воно в началі. 3 Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього. 4 У ньому було життя, і життя було – світло людей (Йн 1, 1-4).

Подібні тексти можемо прочитати в Посланнях Апостола Павла:

Він – образ невидимого Бога, первородний усякого створіння, 16 бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господства, чи начала, чи власті, все було ним і для нього створене. 17 Він раніш усього, і все існує в ньому. 18 Він також голова тіла, тобто Церкви. Він – НАЧАЛО (гр. arche), первородний з мертвих, так, щоб у всьому він мав першенство, 19 бо сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в ньому 20 і щоб через нього примирити з собою все чи то земне, а чи небесне, встановивши мир кров’ю його хреста. (Кол 1, 15 – 17).

Це означає, що ми християни усі є монархістами, бо визнаємо Ісуса Христа – одним Началом, Джерелом і Принципом нашого життя. Ясна річ, не хочу це питання зводити лише до етимології, бо це була б маніпуляція, тому йдемо далі.
Яка різниця між словами «монархія» і «королівство»/«царство»? Якщо коротко і спрощено, то «королівство», «царство» є вираженням монархії! Ту дійсність, яку означає монархія, королівство, царство, князівство, втілює на практиці. Подібна різниця є між поняттями «демократія» і «республіка» – республіка втілює поняття демократії.
Перейдемо тепер до різниці між монархією і демократією. Якщо йдеться про форми правління, про способи звершування влади, то це два різні напрямки. Монархія є такою формою правління, в якому влада походить від Бога, і сходить на того, хто має Його представляти, наприклад на папу чи на монарха, навіть, якщо при виборі одного і другого може бути якийсь демократичний фактор (нп., єпископів і також Папу інколи обирали через акламацію Народу Божого), однак це не народ є джерелом влади, яку отримує монарх. Натомість демократія є виразом влади народу (demos – люд, kratos – влада), яку він може комусь делегувати якісь особі. Це атеїстична концепція влади, яка увійшла в політичну філософію і надовго в ній затрималася завдяки Жан Жаку Руссо.

Коли ми приглянемося до розуміння Церкви як монархії, то таке розуміння присутнє і в богослов’ї, і в навчанні Понтифіків аж до Другого Ватиканського Собору ВКЛЮЧНО. Коротко представимо головні тези, починаючи з Нового Завіту.

1) Головною темою проповіді Ісуса Христа, згідно синоптичних Євангелій є Царство Небесне (Королівство) (Мт 4, 17; Мт 13). Це царство не від цього світу, однак є царством. Походження влади у царстві Христа є «з гори», а не «з низу»: Ісус же приступив і промовив до них: “Дана мені всяка влада на небі й на землі (Мт 28, 18).

2) Церква згідно Отців є започаткуванням Царства Христа (Дідахе, св. Клементій). Саме так розуміє Церкву Собор Ватиканський Другий: Тому Церква, наділена дарами свого Засновника, вірно дотримуючись його заповідей любові, смирення й самозречення, прийняла місію звіщати і будувати Царство Христове й Боже в усіх народах, і сама вона вже є зародком і початком цього Царства на землі. Поступово зростаючи, вона прагне до повноти цього Царства і всіма силами надіється й бажає з’єднатися у славі з його Царем (Lumen gentium 5).

3) Отці Церкви були переконанні у божественному походженні влади, чого виразом була монархія. Святий Йоан Золотоуст повчає: Бог встановив не народне правління, лише царське .

4) Святі Вчителі Церкви також бачать її як монархію:

• Св. Альфонс Ліґуорі в своїй Моральній Теології (Theologia moralis) повчає: Христос не встановив в Церкві ніякої іншої форми правління, крім монархії» . Цікаво, що цю істинну св. Альфонс Ліґуорі захищає перед… Жаном Кальвіном: Кальвін навчав, що Христос не встановив монархічного правління в Церкві .

• Св. Роберт Беллярмін в Tрактаті про владу Найвищого Понтифіка у справах проминаючих (Tractatus de potestate Summi Pontificis in rebus temporalibus), критикуючи протестантів (лютеран і кальвіністів), підкреслює монархічну та ієрархічній структуру Церкви .

5) На тему монархічної природи Церкви написані богословські трактати. Один із них належить о. Миколаю Сандеру (1530 – 1581), англійському священнику, який був учасником Тридентського Собору в якості особистого теолога польського кардинала Станіслава Хозія. Трактат носить назву De visibili monarchia ecclesiae – Про видиму монархію Церкви .

6) Про монархічну природу Церкви повчають Понтифіки. Наприклад, Папа св. Пій Х, відповідаючи на деякі модерністичні віяння початку ХХ століття, в Листі до Апостольських Нунціїїв Ex quo, nono labente (26 грудня 1910 року) пише: «Фальшиво нас намовляють, щоб ми повірили, наче в перших століттях Церква не була керована однією людиною, тобто не була монархією, а також, що першість Римської Церкви немає жодних серйозних основ» .

Думаю, що цього достатньо. В період Адвенту, який розпочинається, молімося про повернення нашого Царя! Мараната!