Митрополит Мечислав Мокшицький: це відкрило наші серця на потреби інших
Страждання впливають на наших людей, вони стають досконалішими, відкривають свою увагу, своє серце і свою любов. Такими думками в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News ділиться архиєпископ Мечислав Мокшицький, Львівський митрополит латинського обряду, ділячись думками про те, як рік воєнних лихоліть вплинув на церковну спільноту. Під час розмови, приуроченої до річниці широкомасштабної війни в Україні, ієрарх також складає подяку всім, хто в різний спосіб допомагає. Розповідаючи про молитовні ініціативи, що проводяться в контексті річниці, він заохочує до особливого посту протягом цьогорічної Чотиридесятниці.
Наближаємося до сумної річниці, яка знаменує початок широкомасштабного вторгнення російської армії в Україну, яке принесло за собою значні руйнування, смерті, і не тільки матеріальне, фізичне знищення, але й також глибоке духовне спустошення. Як змінилося душпастирство в цьому періоді, як змінилися пріоритети і які потенціали, можливо, вдалося відкрити, на які, можливо, не зверталося уваги раніше?
Наша Церква від самого початку війни відкрила не тільки двері церков, але також своїх парафіяльних, душпастирських осередків. Ми не тільки молилися, але також приймали біженців, переселенців, які втікали від війни зі Сходу, продовжуючи своє «паломництво» до Польщі, до Європи. І ми стараємося також і до сьогоднішнього дня приймати їх в своїх домах, своїх осередках, щоби вони почувалися як у себе вдома. Також організовуємо гуманітарну допомогу через наші знайомства, контакти в Польщі, в Європі. Телефонуємо, розмовляємо, просимо наших друзів, щоби ділилися з нами, бо тут, в Україні, є велика потреба. І завдяки цій гуманітарній допомозі, і також молитовній підтримці, ми до сьогоднішнього дня можемо прийняти і гостити багато людей, зокрема, багато дітей. І також дістаючи ліки, можемо допомагати не тільки на фронті, бо є багато людей, які постраждали від бомбардувань, від куль, які потребують також і медичної опіки.
Чи можете поділитися кількома думками про те, що ці особи, яких парафії прийняли як гостей, внесли у життя місцевих громад, які їх прийняли?
Так, ми мали багато біженців, деякі виїхали до Європи, а багато також залишилося. Є такі, які нормально піднялися своє життя, працюють, до нас приходять тільки жити. А є особи старші, особи самотні, які не можуть більше працювати. І тут наші парафіяни відкрили свої серця. Вони приходять до них, допомагають їм і спілкуються з ними, і хочуть створити таку атмосферу, щоби ви не почувалися як у себе вдома дому. Це відкрило також і серця наших вірних на потреби інших. І часто я їм кажу, щоби ми не втомилися цим, бо все, що ми зробимо другій особі, це робимо так, як би ми робили це Ісусові. Він буде для нас нагородою. Я бачу, що страждання цих людей також впливають на наших людей, що вони стають досконалішими, відкривають свою увагу, своє серце і свою любов.
Також чимало людей, як згадувалося, виїхали за межі країни і там також стараються облаштувати своє життя, як оце земне, але також і духовне. Чи ви маєте запити від закордонних дієцезій, які шукають за священиками для душпастирства серед наших людей у тих місцях, куди вони прибувають?
Треба зазначити, що для вірних римо-католицької Церкви це не є якоюсь великою трудністю, бо в Європі є багато парафій і храмів римо-католицької Церкви, вони швидко вивчають мову мови, вони знають структуру літургії, а через інтернет можуть знайти молитви українською мовою. І ми дуже вдячні і в Церкві в Європі також і за те, що вона відкрита і особливою опікою огортає наших вірних з України.
Це війна, ця трагедія залишає глибокі рани, внутрішні, душевні, й часто в духовних особах, у священиках люди стараються шукати опору, підтримку. Відповідно, це вимагає належного приготування для пастирів, щоби вміти цих людей належно прийняти. Що б ви порадили пастирям, так і тим, хто шукає підтримки?
Всі поранені, духовно і фізично, потребують опіки лікаря, піклування другої людини, яка буде кожного дня допомагати. Але ми знаємо також, що потребуємо духовної опіки, якою є Божа благодать. Я думаю, що не тільки психологічна допомога є потрібною, але щоб духовно поранені ставали перед Богом, щоби вони все сказали Богові, бо Він є єдиним лікарем душі і тіла, тільки Він може оздоровити з ненависті, з цього внутрішнього болю. І думаю, що якщо ми будемо ставати і приходити до Господа і просити, то це буде для них найкращими ліками.
Церква в Україні, а також і на світовому рівні різні єпископські конференції, різні духовні провідники проголосили на двадцять четверте лютого дні молитви і посту. Підсумовуючи нашу розмову, з яким словом заохочення ви б хотіли звернутися до українців, до тих людей, які, можливо, не знають, де знайти надію?
Двадцять четвертого лютого ми єпископи під проводом Апостольського Нунція збираємося в нашому Національному санктуарії в Бердичеві, щоб там молитися при Святих Таїнствах, а також під час Святої Меси і просити про мир для нашої Батьківщини, для України. Також під час Великого посту заохочуємо всіх наших вірних до посту в кожну середу і в п’ятницю, тільки на воді і хлібі, бо ми знаємо, що біса, диявола викидається через молитву і піст. Матір Божа до того також нас заохочує, до молитви на вервиці, до молитви на коронці Божого Милосердя. Це дві великі молитви, які можуть причинитися до швидкого закінчення війни. Дуже дякую за розмову Царице миру, молися за нас!
About The Author
