Як спокуси ведуть нас до святості? Заохочення на Великий піст

Період Великого посту щороку починається Євангелієм про спокусу Ісуса в пустелі: «Тоді Ісус був ведений Духом у пустиню, щоб диявол спокушав Його» (Мт 4, 1). Який намір диявола, спокушаючи Ісуса? Чого він намагається досягти?

Ось відповідь: диявол хоче зруйнувати стосунки Ісуса з Отцем, щоб Ісус перестав любити і довіряти Йому з любов’ю, подібною до Сина. Це хитрість, щоб змусити Ісуса ставитися до Батька, як до чиновника, як до сили, з якою потрібно боротися, щоб розірвати та зневажити їхні стосунки.

Проблема в тому, що диявол дуже добре вміє це робити. Подумайте про те, як ви себе почуваєте, коли вас докучає спокуса. Швидше за все, ви припускаєте: (а) що зробили щось не так; (б) що Бог карає і відкидає вас; і (c) що Бог не буде щасливий, доки ви не доведете Йому, що заслуговуєте на Його любов. Якщо ви так думаєте, то диявол уже переміг.

Але перегляньте все це у світлі спокус Ісуса. У його випадку, за ким диявол полює: за тим, хто поганий… чи за тим, хто добрий? Відповідь, очевидна – за тим, хто є добрим. І тому диявол ходить за вами зі спокусами. Дияволу не потрібно витрачати час на те, щоб спокушати слабких людей — вони вміють самостійно знаходити спокуси та піддаватися їм. Ні, диявол націлюється на людей, які є святими, бо якщо йому вдасться здобути перемогу, змусивши їх упасти, тоді він матиме трофей, яким злісно помахає перед обличчям Ісуса.

Це підтверджують святі. Святий Амвросій каже, що «диявол завжди заздрить тим, хто прагне кращого». Так само і св. Іларій Пуатьє: «Диявол спокушає тих, хто освячений, бо понад усе бажає перемогти святе».

Як думати про спокуси

Отже, головним пріоритетом є зміна нашого уявлення про спокуси, особливо в трьох аспектах.

Перш за все, нашою відповіддю на спокусу має бути вдячність. Ми маємо бути вдячні, коли спокуси зустрічаються на нашому шляху, бо їхня присутність є підтвердженням нашого доброчесного духовного стану, який Лукавий вважає реальною загрозою. Звідси його напад.

По-друге, ми повинні бути глибоко вдячними за найвищу допомогу, яку спокуси надають нашому духовному життю. Дуже часто у нашому бажанні зростати у святості ми не маємо жодного уявлення про те, з чого почати. Однак ви можете бути впевнені, що спокуси, які посилає диявол, спрямовані на ту конкретну сферу нашого життя, де ми найслабші і найбільше потребуємо зростання. Чи змогли б ми коли-небудь визначити це самостійно, не борючись зі спокусою?

І по-третє, час хвилюватися не тоді, коли ми піддаємося спокусі, а скоріше тоді, коли ми НЕ боремося зі спокусою, тому що це означає, що диявол вважає нас такими, що не варті того, щоб нас переслідувати, ймовірно, тому, що ми руйнуюємо наші стосунки з Богом самостійно.

Зв’язок між спокусами та освяченням

Звідки ми взагалі знаємо про спокуси Ісуса? Єдина відповідь, яка має сенс, це те, що сам Ісус розповів своїм учням про них. І він зробив це свідомо, щоб показати, наскільки вирішальними є спокуси для зростання в любові Отця. Ісус не покинув цю пустелю тим самим шляхом, яким увійшов у неї. Він з’явився з ще більшою любов’ю до свого Отця … з більш глибокою впевненістю та переконанням виконувати волю Отця та жити за Його місією зі свободою, випробованою вогнем. Через свої спокуси Він «навчився послуху з того, що страждав» (Євр. 5:8). Ісус показує нам, що спокуси є важливою частиною освячення.

Досвід спокуси є своєрідною школою святості. Причина, чому Бог допускає спокуси в нашому житті, полягає в тому, щоб навчити нас, наскільки ми не довіряємо Йому. Що, на вашу думку, є найбільшою спокусою для людини? Це спокуса думати, що ми незалежні: що ми творці власної долі… що ми можемо зробити все самі… що найуспішніші люди є найбільш самостійними. Диявол хоче, щоб ми потопали в цих ілюзіях. Спокуса — це благодатна нагода стати сильнішими, покладаючись на Божу силу. Мета спокуси полягає в тому, щоб бути відкритими для отримання Божої любові прямо посеред перевороту спокуси.

Мета спокуси полягає в тому, щоб бути відкритими для отримання Божої любові прямо в часі, коли нас атакує спокуса.
Спокуси переконують, що ми не можемо сподіватися на себе, а тому намагатися бути «самодостатніми» — марна трата часу. Чи знаєте ви, що є доказом того, що ви справді довіряєте Богові у своєму житті? Це коли ви негайно йдете до Нього, коли виникає спокуса, не дозволяючи сорому, приниженню чи розчаруванню в собі стати на заваді. Диявол переможений, коли він знає, що не може вберегти нас від Ісуса. Тож у ваших спокусах просто дойдіть до Ісуса. Йдеться не про «подолання» спокус; йдеться про те, щоб дозволити любові Ісуса до вас розчинити їх.

Диявол переможений, коли він знає, що не може відділити нас від Ісуса. Тож у ваших спокусах просто дойдіть до Ісуса.
І ми можемо робити це спокійно і з такою великою впевненістю, тому що «Бог виконує свою обіцянку. Він не дозволить вам бути випробуваним понад ваші сили» (1 Кор. 10, 13). Якою б лютою не була спокуса, вона не зможе перевершити божественне провидіння, яке тримає вас поруч і підбадьорює.

Не буде перебільшенням сказати, що у багатьох відношеннях найважливішим моментом у вашому житті є секунда після спокуси. Що ти робиш? Ви переживаєте через те, чому піддалися спокусі, і намагаєтеся відбити це своєю силою волі (= катастрофа)? Або ти віддаєшся в обійми Ісуса? Давайте зробимо це … і весь цей Великий піст давайте справді серйозно віддамося Ісусу, коли ми молимось у Отче наш, не введи нас у спокусу. Ми говоримо:

Я знаю, що мені потрібні спокуси, щоб ти очистив і вдосконалив мене. Але коли вони прийдуть, не дозволяй їм ввести мене в розчарування чи оману. Нехай вони приведуть мене до більшої любові до тебе!