Папа: кожен християнин покликаний бути апостолом

Чергові роздуми Папи Франциска з циклу, присвяченого апостольській ревності, зосередилися на загальному покликанню до апостольської місії, яка виражається у розмаїтті служінь та однаковій гідності.

 

Що означає сьогодні бути апостолом? Це запитання стало відправною точкою для роздумів, якими Папа Франциск поділився з учасниками загальної аудієнції, що в середу, 15 березня 2022 р. відбулася на площі Святого Петра у Ватикані. На початку чергової катехизи, присвяченої євангелізаційному запалові, він нагадав про те, що слово «апостол» скеровує думку до дванадцятьох учнів, обраних Ісусом, іноді називаємо так якогось святого, подекуди – єпископів. «Але чи усвідомлюємо, що бути апостолами стосується кожного християнина, а тому також і кожного з нас?» – запитав Святіший Отець, звертаючи увагу на те, що ми «покликані бути апостолами, тобто посланими, в Церкві, яку визнаємо апостольською».

Покликані і послані на місію

Отож, Папа пояснив, що бути апостолом означає «бути посланим на місію». Основоположною подією є та, коли воскреслий Христос посилає Своїх учнів у світ, «передаючи їм владу, яку отримав від Отця, та даруючи їм Свого Духа». Ще одним фундаментальним аспектом є те, що «бути апостолом – це покликання». Так було від початку, коли Ісус «покликав їх за Собою тих, кого хотів, і вони пішли за Ним». Святий Павло у своїх посланнях називає себе: «Павло, покликаний бути апостолом», або «слуга Ісуса Христа, апостол за покликанням».

«Досвід дванадцятьох апостолів і свідчення святого Павла кидають виклик також і нам сьогодні, – зазначив Святіший Отець. – Вони запрошують нас перевірити наші наставлення, вибори та рішення на основі наступних точок: все залежить від безкорисливого покликання з боку Бога, Бог обирає нас на служіння, які іноді здаються такими, що перевищують наші здібності або не відповідають нашим очікуванням, на покликання, отримане як безкорисливий дар, потрібно відповідати безкорисливо».

Покликання, яке стосується всіх

У світлі документів Другого Ватиканського Собору, Папа Франциск зазначив, що «християнське покликання зі своєї природи є покликанням до апостольства» (Apostolicam actuositatem, 2). Йдеться про покликання, яке є спільним, як спільною є «гідність членів через відродження у Христі» (Lumen gentium, 32). Отож, це покликання стосується «як тих, хто прийняв таїнство Рукоположення, так і богопосвячених осіб, як і кожного мирянина, чоловіка та жінки». Воно також чинить нас здатними «в активний і креативний спосіб» виконувати власне апостольське завдання у лоні Церкви, «де є відмінності в служінні, але єдність у місії», бо коли апостоли та їхні наступники отримали від Христа уряд навчати, управляти та освячувати Його владою та від Його імені, то миряни теж є учасниками священичої, пророчої та царської влади Христа, а тому мають своє завдання у Церкві та світі (пор. Apostolicam actuositatem, 2).

Переосмислити різні аспекти стосунків

То як Собор розуміє співпрацю мирян та ієрархії? Чи йдеться лише про стратегічні пристосування до нової ситуації? «Жодним чином, є щось, що перевищує непередбачувані ситуації моменту та зберігає свою цінність також і для нас», – відповідає Папа, цитуючи документи Собору «Ad gentes» і «Lumen gentium». Він зазначив, що у світлі єдності місії, відмінності харизм і служінь не повинні ставати причиною появи всередині церковного тіла привілейованих категорій.

«Питання однаковості і гідності вимагає від нас переосмислити численні аспекти наших стосунків, які є вирішальними для євангелізації», – зазначив Святіший Отець, заохочуючи замислитися над тим, чи усвідомлюємо, що своїми словами можемо завдати шкоди гідності людей. Чи стараючись вести діалог зі світом, вміємо спілкуватися між собою? Чи вміємо вислухати аргументи іншого? «Дорогі браття й сестри, не біймося ставити собі ці запитання. Втікаймо від марнославства, від марноти позицій. Ці слова можуть допомогти нам перевірити те, як ми переживаємо своє хрещальне покликання, наше буття апостолами в апостольській Церкві, яка призначена на служіння іншим», – підсумував Папа.