Великоднє послання Архиєпископа і Митрополита Львівського Ігоря: «Воскреслий Ісусе, благаємо Тебе і віримо, що Ти найскоріше обдаруєш миром нашу Україну!»

Ісус Христос нелегко й не просто переживав останні дні свого життя. Він віддав себе в руки ворогам, щоб виконати волю Небесного Батька та довершити спасіння людського роду! Вибір був нелегкий, бо, крім, переслідування, яке він терпів все життя, вкінці був зраджений, висміяний, принижений, тіло люто шматоване бичами, вінчаний терням, несправедливо засуджений на смерть, замучений несенням важкого хреста й розіп’ятий на хресному дереві. Так, Ісус дуже бажав виконати волю свого Батька, тому так виразився до своїх апостолів: «… Бажанням забажав я їсти з вами цю пасху, перш ніж піду на муки» (Лк 22,15). Ані муки, ні смерть на хресному дереві, ні опечатаний гріб, ані військова сторожа не зуміли отримати перемогу над Ісусом, бо він воскрес із гробу. Як навчав так і вчинив: «…Людському Синові треба буде багато постраждати, відцураються від нього старшини, архиєреї, книжники; уб’ють Його, але по трьох днях воскресне» (Мр 8,31).

Свято Воскресіння Господнього ми ще називаємо Пасхою, з єврейської мови «песах» означає «перехід». Тобто, перехід ангела мимо єврейських домів, яких одвірки були помазані кров’ю однорічного ягняти: «І візьмуть кров і помажуть на обох одвірках і на перемичці в хатах, в яких їх їстимуть в них» (Вих 12,7). Слова, якими промовляв Бог до Мойсея: «І пройду по єгипетській землі тієї ночі і поб’ю кожного первородного в єгипетській землі від людини до скотини… Я Господь. І буде кров вам на знак на домах, в яких ви є всередині, і побачу кров і покрию вас… І буде вам цей день пам’ятковим, і святкуватимете його як празник Господеві у родах ваших. Як закон вічний його святкуватиме» (Вих 12,12-14). Це була Пасха, яку святкував ізраїльський народ, як вдячність Господу, що зберіг їхніх первородних тієї ночі від смерті, перед виходом з єгипетської неволі. Аж такого знаку очікував фараон, щоб відпустити євреїв, бо до того часу опирався божому велінню, що йому повідомляв пророк Мойсей.

А християни усього світу радісно святкують воскресіння Христове, як перемогу Спасителя над дияволом, над його злобою та темнотою, над сівачем беззаконня, бо Господь визволив нас від його панування, від демонської неволі. Євреї прямували до обіцяної землі, а ми прямуємо до обіцяного неба, яке здобуваємо вірою в Бога та гідним християнським життям! Ісус Христос, хоч похований в гробі – воскрес! А військова сторожа, тривкі печаті на гробовому камені, сам важкий камінь, що за ним спочивало тіло Ісуса, втіха старшини, злоба демона тощо, виявилися безсилими – Христос воскрес, ворогів переміг! Господь вийшов переможцем з гробу, бо життя існує поза похованням тіла, після смерті тіла не існує смерті духа! Ісус Христос воскрес і ми усі воскреснемо, бо він кличе нас усіх до життя, до вічного життя!

Свято воскресіння Господнього – і цього року зустрічаємо у військовому протистоянні нашої України проти агресивного нападу російського війська. Фашисти, спочатку, напали на нашу Україну 2014 року, захопили Крим, велику частину Луганської та Донецької областей. А від минулого року переживаємо широкомасштабний напад і досі тривають злочинні пам’ятки експансіоністського ворожого нападу: розбої, ґвалтування осіб, катування, розстріл невинного народу, навіть, дітей, руйнування житлових будинків, інфраструктури, лікарень, музеїв, торгових центрів, усього, що траплялося на дорозі фашистів. Вороги викрадають дітей, людей, крадуть дорогоцінні речі з музеїв, картинних галерей, приватних колекцій, забирають усе, що попадає в очі з приватних осель, словом, для злочинців та вбивць не існує межі грабункам. Задум ворога відомий: знищити українців та українок.

Колись Олоферн, завойовник ассурського царя Навуходоносора, підкорив багато народів, розправлявся з ними, вбивав, знущався, понижував, як бажав, подібно, як чинять ворожі російські олоферни-зайди, омріяного московського імператора. Воєвода Олоферн насміхався з ізраїльтян та їхньої надії на правдивого Бога і так з погордою промовляв: «… І хто Бог, хіба не Навуходоносор? Цей посилає свою силу і вигубить їх з лиця землі, і їхній Бог не спасе їх. … Бо знищимо їх в них, і їхні гори уп’яніють від їхньої крови, і їхні рівнини наповняться їхніми мерцями, і не встоїться стопа їхніх ніг перед нашим лицем, але згинуть вигубленням, каже цар Навуходоносор …» (Юд 6,2;4). А народ Ізраїлю молився, постив, приносив жертви «… і кричали до Господа всією силою, щоб на добро зглянувся над всім домом Ізраїлю» (Юд 4,15). І сталося, що вдова Юдит пішла у ворожий табір зі своєю служанкою, була прийнята Олоферном, кожного разу виходила на молитву і, коли Олоферн сп’янів від вина під час святкування, Юдит відтяла йому голову і принесла до свого міста у Ветулію. Героїня-вдова зібрала поважних міста, віддала голову Олоферна й промовила: «… Хваліть Бога, хваліть. Хваліть Бога, який не відставив його милості від дому Ізраїля, але побив наших ворогів моєю рукою цієї ночі» (Юд 13,14). Коли військо ассурське (ассирійське) довідалося, що Господь рукою жінки побив їхнього вождя, усі кинулися врозтіч, а ізраїльтяни навздогін добивали їх. Одна крихітна жінка, відрубавши голову вождеві Олфернові, перемогла ассирійське військо; Ісус Христос, наш Спаситель, умираючи на хресті та, воскреснувши з мертвих, переміг демонське зло і відчинив двері Небесного Царства!

Господи, Ісусе Христе, коли ти воскрес, військова сторожа злякалася і сповістила архиєреїв, що ти воскрес – гріб порожній. Ті дали доволі грошей воякам і веліли, щоб сторожа поширювала неправду про викрадення тіла Ісуса його учнями, словом, корупція! Воскреслий Ісусе, благаємо тебе і віримо, що ти найскоріше обдаруєш миром нашу Україну! Дай силу та мужність, мудрість нашому війську та народові, щоб очистили нашу землю від фашистів. Ми віримо у твоє воскресіння й воскресіння нашого народу, нашої землі, перемогу нашого війська, бо ти перемагаєш всяке зло! Хай твоє воскресіння, Христе, по усій землі буде благословенне!

Христос воскрес! Воістину воскрес!