Про те, як Великдень переживали в перші століття існування Церкви, щоб краще зрозуміти його значення для християн, розповів о.проф. Базилій Деґурскі OSPPE, патролог Папського університету св. Томи Аквінського та Інституту духовності «Teresianum» у Римі.

 

У перших століттях святкування Великодня цілком зосереджувалось навколо Пасхальної Віґілії. «Найдавніше свідчення про це знаходимо у т. зв. «Листі Апостолів» із середини ІІ ст.»,– розповів о. проф. Деґурскі. Він додав, що в цьому документі представлено учнів, які святкують Великдень під час «ночі чування» на спомин про смерть Господа, якого вважали воскреслим та живим. «У листі йдеться, що в пору, коли заспівав півень, чування має завершитись аґапе, тобто Євхаристією, яку слід відправляти аж до остаточного пришестя Господа»,– пояснює патролог.

 

Світло

Велику роль у великодніх урочистостях відігравало світло. «Як нічна урочистість, Пасхальна Віґілія освітлювалась не лише світлом місяця, але й з допомогою лампадок і запалених свічок, які приносили вірні або встановлювали у храмі»,– розповідає патролог. Про глибоке значення світла у літургії розповідає великодня проповідь єпископа Хроматія з Аквілеї († 407): «Це чування перевершує усі інші чування, оскільки називається чуванням Господа, під час якого Він освітив не лише цей світ, але й тих, хто був у шеолі». І далі він пише: «Тому слушно ця ніч називається чуванням для Господа, бо в усьому світі її відзначають на честь Господнього імені. Скільки є окремих молитов, стільки й прагнень; скільки є запалених свічок, стільки й заслуг. Морок темряви подолає світло побожності».

 

Пасхальне чування

Отець-професор також цитує інших стародавніх авторів, які наголошують наскільки важлива Пасхальна Віґілія. Єпископ Зено з Верони (бл. 380 р.) говорить про «солодке чування дуже ясної ночі для її власного Сонця». Августин виголосив багато проповідей про великоднє чування, яке називає «матір‘ю усіх чувань». Патролог додає, що у цих проповідях часто згадується про запалювання лампадок, цитуючи навіть відомий рядок із псальма: «А ніч буде така ж світла, як день» (Пс. 138,12). «Запалювання лампадок супроводжувалось обрядом, яке згодом переродилось у благословення нового вогню»,– пояснює професор. Він додає: «Наприкінці IV ст. на Заході появився звичай запалювати велику пасхальну свічку, під час чого урочисто співали великодню пісню хвали (Exultet), а також освячували воду, яку використовували під час хрещення катехуменів. Цю пісню хвали співав диякон».

 

Exultet та біблійне читання

Exultet – це дуже урочиста і важлива пісня, яку сьогодні також співають під час літургії Пасхальної Віґілії. «До євхаристійної відправи додають власне цю пісню хвали «Exultet» (praeconium) та великодню префацію, про що свідчить також св. Амврозій з Мілану і його сучасник св. Зенон з Верони»,– розповідає професор. У літургійних читаннях з перших століть знаходимо тексти, які читають і досі. Патролог їх перелічує: «У Пасхальній Віґілії без сумніву були читання зі Старого Завіту, а саме з Книги Буття (розділ 1 – створення), Книги Виходу (розділ 12 – пасхальний агнець і розділи 4-15 – вихід з Єгипту), а також 22-ий розділ з Книги Буття (жертва Ісаака), а, ймовірно, і з Книги Второзаконня (розділ 32 – кантик Мойсея) і Книги Єзекиїла (розділ 37 – оживлення сухих кісток). До читань з Нового Завіту, без сумніву, належало 1-ше Послання до Коринтян (Кор. 5,7-8) та одна з Євангелій про воскресіння Господнє».

 

Хрещення

У теперішній час під час відправи Пасхальної Віґілії відновлюють хресні обітниці або уділяється хрещення, відповідно до ранньохристиянського розуміння, висловленого Тертуліаном († 240): «Великдень є найбільш урочистим днем для хрещення, оскільки в цей день виповнюються страсті Господні, у які ми охрещені». Подібно було в перших століттях християнства. О. проф. Деґурскі пояснює: «Після проповіді уділяється хрещення. Хрещення, яке уділяли переважно дорослим через занурення, не відбувалось у храмі, а в сусідній будівлі під назвою баптистерій, що розташовувався поблизу входу до храму. Патролог описує як виглядало приготування до обряду, відповідно до найдавнішого опису з «Апостольської традиції» псевдо-Іполита Римського: «Там наказують, щоб кандидати до хрещення в четвер прийняли купіль, в п‘ятницю постили, а в суботу зібрались навколо єпископа, молячись навколішки. Вони «усю ніч» проводять у слуханні біблійних читань і повчань». Хрещення відбувалось на світанку, і після нього неофіти, вбрані в білі шати, урочисто входили до храму. «Там вони вперше брали участь в Євхаристії. Під час причастя, окрім Тіла і Крові Господніх, отримували молоко і мед – символи Обітованої Землі»,– розповів патролог.

 

Євхаристія

 «Євхаристія (Служба Божа), відправлена на світанку, була вершиною пасхальної ночі»,– стверджує о. проф. Деґурскі. Про це йдеться у великодній проповіді, яку приписують св. Іполітові Римському (ІІ-ІІІ ст.): «Ось уже світить святе проміння Христового світла, сходить світло чистого Духа, широко відчиняються небесні скарби хвали і божественності. Велика і чорна ніч була поглинута, непроникна темрява розчинилась у собі і понура тінь смерті була затемнена. Життя поширилось над усіма речами, і усе наповнилось нескінченним світлом, вічний світанок займає всесвіт, а Христос, який є перед ранковою зорею і зірками, безсмертний та незбагненний, світить над усіма речами більше, ніж сонце».

 

Есхатологічний аспект

Пасхальна ніч перших століть християнства була також очікуванням на виконання повноти відкуплення через повторний прихід Господа в кінці часів. О. проф. Деґурскі пояснює: «Усе пасхальне чування мало сильний есхатологічний акцент, про що свідчить св. Єронім († 419): «Серед юдеїв існує традиція, що Месія прийде посеред ночі, схоже до часу в Єгипті, коли відзначали Пасху і Господь пройшов між домами. Одвірки наших чіл були освячені кров‘ю Агнця. Звідти, як вважається, походить апостольська традиція, що у Пасхальну Віґілію народ не повинен виходити назовні до півночі, очікуючи на прихід Христа, але лише переконавшись, що Господь вже пройшов, усі повинні разом святкувати».

 

День Господній та Великдень

О. проф. Базилій Деґурскі додає, що лише в другій половині IV ст. великодні урочистості почали включати, окрім віґілійноі Євхаристіі, також Св. Літургію в день, у саму неділю, яка більш конкретно стала днем воскресіння. Для християн кожна неділя, під час якої відправляється св. Літургія, є святкуванням Воскресіння Ісуса. Так було і в перших століттях. Патролог наголошує: «У найстаршому християнському листі з І-го ст., т. зв. Дідахе, написано: «У кожну неділю, в день Господній, збираючись, ламайте хліб і відправляйте Євхаристію, після визнання гріхів, щоб ваша жертва була чистою». «Однак цей щотижневий Великдень не витіснив щорічних святкувань Великодня»,– додає патролог. Так є і сьогодні: неділя є Днем Господнім, згадкою про Воскресіння, проте Великдень, тобто урочистість Господнього Воскресіння, є найважливішим святом у східній та західній Церквах.

 

За матеріалами misyjne.pl

About The Author