Великодній понеділок. Роздуми Томіслава Іванчіча
Благословенного Великоднього понеділка! Великдень минув, але життя перед нами. Ми святкували Ісусове Воскресіння, але наше наближається нам назустріч.
Знаю, важко переконати хворих, стражденних, воїнів, поранених і вигнанців, що Великдень є тут, на порозі, що все буде інакше і що життя не має кінця.
Страждання часто закриває людське серце і залишає людину, наче в могилі, людина перебуває в немочі, яка їй перешкоджає вірити в життя. Страждання це стан в якому людина може відкинути будь-яку допомогу, кожну надію, кожне слово.
Після гарно проведених років ми всі рано чи пізно опиняємося в ситуації, коли відступаємо, закриваємося в собі. Моменти розчарування настають, коли друзі розлучаються, коли дім і сім’я розділені, коли від тебе йде найрідніша людина, яку ти любиш, коли діти виростають і роз’їжджаються, ти змушений залишити роботу і піти на пенсію. Бувають дні, коли гроші витрачені, коли костюм стає зношеним, коли кості важкі і коли голова схиляється до землі. Настають осінні дні, коли важко жити власним життям. Тоді ми йдемо, тікаємо від себе, тоді ми втрачаємо себе, віддаляємося від осереддя життя. Коли ми були молодими, коли нам радість приносило сонце, і коли ми бігли співучими весняними луками, все було наше і ми вірили, що збудуємо інший світ, ніж наші батьки та діди. І ось настає день, коли відлітають пташки і ластівки, коли ми визнаємо: ми сподівалися, але все закінчилося інакше.
Це мить, коли Бог близько, коли Він йде за нами, щоб наздогнати нас у наній втечі від життя, коли Він наближається до тебе позаду так, що ти його майже не помічаєш, коли Він знаходить тебе втомленого на подушці, важкого за столом без натхнення і з відсутністю бажання їсти, коли бере тебе розчарованого за руку, гляне у твої очі та кличе тебе, щоб ти повернувся
Назад дороги немає, так думають люди. У молодість не вернешся, шлюб не можеш розпочати заново, дітей до домашнього вогнища не вернеш.(…)
Чи можна при невиліковній хворобі відновити здоров’я, чи можна вкоротити роки, змінити суспільство, припинити війни?
Надія втомилася, бо люди мислять про земне. А надія божественна, вічна, духовна. Щойно ти підняв очі, надія вже всміхається тобі, зустрічає, обіймає, бере на руки і несе в невідомість. Надія ніколи не вмирає. Вона воскресає завжди. Ти завжди знайдеш її за сумним плачем, за втратою, за безсонною ніччю, за розмовою, яка глибоко зранила тебе, за програною грою, біля згорілої хати, в кінці шляху заслання чи вигнання. Надія перебуває там, де її немає, де її не можеш знайти на землі, де все втрачено. Тоді знайдеш надію.
Великодній понеділок зазвичай називають понеділком подорожі до Емауса. Євангелист Лука звіщає нам, що двоє учнів покинули Єрусалим, розчаровані тим, що Ісус помер і не виправдав їхніх очікувань і надій. Великий був Він пророк, кажуть, могутній на ділі, всі недуги й недуги лікував, мертвих оживляв і до матерів повертав, говорив, як ніхто раніше не говорив, з нього виходила сила, що все зцілювала. Він показав, що має владу над природою, хворобами, смертю, почуттям провини та відчаєм. А тепер Він мертвий, третій день у могилі, кажуть вони. І саме на гробі їхніх надій Ісус зустрічає їх живим, воскреслим, оновленим. Він іде з ними до заїжджого двору, де відкриває їм свою присутність знаком Євхаристії, щоб вони повернулися до Єрусалиму і почали нове життя. Те, що не можуть зробити люди, може вчинити Бог. Воскресіння – це не людське, але Боже діяння.
Ти не самотній на життєвих дорогах, бо з тобою Бог. Він іде поряд з тобою, з розпростертими руками, мов матір біля дитини. Він оберігає вас і надихає думками про повернення додому. Ми не загубленими, хоч усе навколо нас у космосі холодне. На цій планеті є тепло, тут живе з нами всемогутній Бог, який тримає в своїх руках кожну деталь Всесвіту і нашого життя. Він закликає нас повернутися до центру нашого серця, спрямувати Йому слово довіри та очікувати переображення нашого життя.
Нічого не втрачено. Ми завжди можемо повернутися, ми завжди можемо прийти додому, тому що Отець чекає на нас. Небо є тут і кличе тебе. Твоє серце і твоє тіло закликають тебе прямувати до джерел воскресіння, миру. Люди навколо тебе благають, щоб ти приніс їм Ісуса з Назарету, щоб Він втихомирив їхні страждання та дарув їм джерело нового світла, надію, життя без загрози.
Знову ж таки, людство — це одна сім’я навколо столу свого Батька. Земля знову стала простором любові до ближнього, любові до людини.
Можливо і ти віддалився від Бога , від Церкви втікаєш, більше не віриш і не молишся. Ти знаєш причини чому це сталося. У кожного з нас є причина, щоб віддалитися від Бога. Незважаючи на те, лише повернення до Бога дає життя. Він постійно чекає на Тебе.
Щасливого другого дня Воскресіння!
Томіслав Іванчіч, “Oaze života”
переклала Марія Сохацька
About The Author
