Папа: ключ до істини – знання, що не відокремлене від любові

«Це остання зустріч у рамках мого візиту в Угорщину, тож з вдячним серцем мені подобається думати про течію Дунаю, що з’єднує цю країну з багатьма іншими, поєднуючи не лише географічно, але й історично. У певному сенсі культура є немов велика ріка: вона єднає і тече через різні регіони життя та історії, пов’язуючи їх, дає змогу плисти світом і досягати далекі краї та землі, втамовує спрагу розуму, зрошує душу, причиняється до зростання суспільства», – сказав Папа, розпочинаючи свою останню промову в Угорщині. Пополудні в неділю, 30 квітня 2023 р., він попрощався з персоналом Апостольської нунціатури, що на три дні стала для нього домом, і прибув до осідку факультету інформатики та біоніки Католицького Університету Петера Пазманя, де відбулася зустріч з представниками академічного середовища та світу культури.

Дві форми знання

Відправною точкою для роздумів, якими він поділився, покликаючись також на вітальну промову ректора та свідчення викладача й студентки, Папа Франциск обрав думки Романо Ґвардіні, який сто років тому писав, що існують дві форми знання: одна веде до занурення в предмет і його контекст, інша навпаки, збирає речі, розбирає їх, класифікує, панує над ними. В цьому другому випадку «розвивається техніка підкорення живої істоти». «Ґвардіні не демонізує технології, які дозволяє жити краще, спілкуватися, мати багато переваг, але попереджає про небезпеку, щоб вона не стала регулюючою, якщо не домінуючою над життям», – сказав Святіший Отець, зауваживши, що мислитель ставив запитання про те, «що станеться з життям, якщо воно потрапить під це ярмо».

Зарозумілість буття та володіння

«Чи життя може залишитися живим? Це питання, яке варто поставити особливо в цьому місці, де поглиблюються інформатика та біонічні науки», – зазначив Папа, вказуючи на брак обмежень і на поширену логіку, згідно з якою «якщо це можна зробити, то це дозволено». Або ж на бажання «поставити в центрі всього не особу та її стосунки, а індивіда, зосередженого на своїх потребах». Однак, ерозія стосунків веде до самотності та страху, до спроби шукати розраду в технологіях, стараючись заповнити порожнечу й потрапляючи в ще більшу метушню. «Говорячи це, я не хочу породжувати песимізм, бо це суперечило б вірі, яку я маю радість визнавати, а замислитися над цією “зарозумілістю бути та мати”, загрозу в якій ще на світанку європейської культури розгледів Гомер і яку загострює технократична парадигма із певним застосуванням алгоритмів, що може представляти додаткову небезпеку дестабілізації людяного», – сказав Святіший Отець.

Від гомологації до універсальності

У цьому контексті Папа навів антиутопію Роберта Бенсона «Володар світу», в якій автор описує майбутнє, підпорядковане техніці, де в ім’я прогресу вже уніфікується, «проповідується» новий гуманітаризм, що «касує відмінності». В такій системі протилежні ідеї піддаються гомологації, яка «ідеологічно колонізує». За словами Святішого Отця, в світі, описаному Бенсоном, «виглядає очевидним викидати хворих мов непотріб і застосовувати евтаназію, як також касувати національні мови й культури, щоби досягти універсальний мир, який у дійсності перетворюється в переслідування, що ґрунтується на примушуванні до згоди». «Я розвинув цей похмурий аналіз, бо саме в такому контексті краще проясняється роль культури та університету. Університет, у дійсності, як вказує його назва, є місцем, де мислення народжується, виростає і дозріває відкритим і симфонічним. Це “храм”, у якому знання покликане визволитися із вузьких меж володіння, щоби ставати культурою», – пояснив він.

Потреба ділитися знанням

Як зауважив Наступник святого Петра, «великі інтелектуали є смиренними». Зрештою, «таємниця життя об’являється тому, хто вміє заглиблюватися в дрібні речі». В такому розумінні культура представляється як «порятунок людини». «Вона занурює в споглядання та формує людей, які не потрапляють під владу модних тенденції, але добре вкорінені в дійсності речей», – сказав Папа, додаючи, що той, хто любить культуру, «ніколи не почувається, ніби досяг мету, що є в порядку, а носить у собі здоровий неспокій». Така особа шукає, запитує, ризикує та досліджує, вміє вийти з власних гарантій, щоби з покорою заглиблюватися в таємницю життя, «що поєднується з неспокоєм, а не зі звичною, відкривається на інші культури та відчуває потребу ділитися знанням». В цьому й полягає «суть університету».

Між величчю та крихкістю

Далі Святіший Отець вказав на те, що культура супроводить нас у пізнанні себе самих. Про це нагадує «класична думка, яка ніколи не повинна занепасти». Спадають на думку словам Дельфійського оракула: «Пізнай себе самого». Але що це означає? «Це означає вміти визнавати свої обмеження, і як наслідок, приборкати свої претензії на самодостатність», – відповідає Папа, підкреслюючи, що «визнаючи себе створінням, стаємо креативними». «І в той час, як технократичне мисленні женеться за прогресом, який не допускає обмежень, реальна людина складається також і з крихкості, й часто саме так вона розуміє, що залежна від Бога та пов’язана з іншими та зі створінням», – наголосив Святіший Отець, додаючи, що «пізнати себе самих означає тримати разом, у доброчесній діалектиці крихкість і велич людини».

Другою провідною фразою у цьому процесі, як зазначив далі Папа, є слова Ісуса: «Правда визволить вас». Він нагадав, що Угорщина пережила різні ідеології, що нав’язувалися як істина, та й сьогодні загроза не зникла. «Маю на думці перехід від комунізму до консумізму», – сказав Святіший Отець, додаючи, що ці два «ізми» поєднує фальшива ідея про свободу. В першому випадку йдеться про обмежену «свободу», про яку вирішує хтось інший, а в другому – про свавільну «свободу», що веде до поневолення споживацтвом і речами. «Від пригальмованої свободи до свободи без гальм. Ісус натомість пропонує вихід, кажучи, що істинним є те, що робить людину вільною від залежностей і від замкнутості. Ключем до цієї істини є знання, яке ніколи не відокремлене від любові».

По завершенні Папа Франциск від’їхав до аеропорту.