#ПохвалаБогородиці 26. Слово і мовчанка у свідченні Христової Благовісті

Хтось, читаючи попередній пост про необхідність християнського свідчення перед поганами і царями, міг би подумати чи спитатися: «А чому ж сказано, що мудреці, вертаючись з Вифлеєму, не пішли до Єрусалиму, але „поминули шаленого Ірода“?

Поминаючи факт, що мудреці отримали вказівку від Бога уві сні, щоб вибратися іншою дорогою до свого краю (пор. Мт. 2, 12), здається, інша причина уникання зустрічі з Іродом на зворотному шляху криється саме у його «шаленстві». Будучи людиною, опанованою жадобою влади, агресивною та кровожерною, Ірод з великою правдоподібністю скерував би усю свою ненависть проти мудреців з трагічними для них наслідками. Натомість Господь передбачив для них у своїх планах «іншу дорогу», іншу місію. Зрештою, вся історія Церкви свідчить, що християни використовували кожну нагоду для свідчення, однак ніколи штучно не шукали мучеництва.

І такий підхід Церква будує на вченні і прикладі самого Господа. Ісус, приготовляючи своїх учнів до прийдешньої місії у світі, навчав їх так: «В який же дім не ввійшли б ви, скажіть перше: Мир домові цьому! І коли там є котрийсь син миру, мир ваш покоїтиметься на ньому; а коли ні, до вас він повернеться» (Лк. 10, 5–6); «А коли в якомусь місці вас не приймуть і не слухатимуть вас, то, виходивши звідтіль, обтрусіть порох із ваших підошов — на свідоцтво їм» (Мр. 6, 11), тобто не каже їм щось доказувати чи вступати в суперечки, а іти далі, туди, де будуть «сини миру», відкриті до Благовісті. І ще одна дуже знакова вказівка, як учні мають поступати в умовах безпосередньої загрози: «А як будуть вас переслідувати в тому місті, тікайте в інше» (Мт. 10, 23). Ісус каже проповідувати Боже Царство і якщо слово не знайде відлуння в людському серці, не встрявати у безплідні суперечки, а іти далі.

Можуть бути рівно ж обставини і особи, серед яких і перед якими мовчання, яке Церква і її члени скеровують до світу, є також «словом», мессиджем, який несе в собі велике смислове навантаження. Красномовний приклад такої постави дає нам сам Господь Ісус, Який перед Пилатом та Іродом мовчав і не казав жодного слова, бо серце цих можновладців не було відкрите до сприйняття Божого Слова, але ця мовчанка нашого Господа була дуже промовистою!

Вже те, що сказане вище, показує одну парадоксальну річ: перш ніж проповідник-Христовий учень скаже своє слово свідчення, місію Церкви започатковує інший «свідок» — Дух Святий, як про це заповідав Господь Ісус: «Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і свідчитиме за мене. Та й ви свідчитимете: ви бо зо мною від початку» (Йо. 15, 26–27). Дух Святий приготовляє терен людського серця для проповіді Христового учня. Дух Святий рівно ж чинить дієвим слово проповіді.

Насамкінець ще раз скажімо, що і наше слово, і наша дія, і навіть наше мовчання можуть служити поширенню Божого Царства, якщо ми у нашій поведінці будемо керуватися волею Божою, Духом Святим, Який, як обіцяв Ісус, підкаже нам і повчить у відповідну мить, коли, де і що нам казати і як правильно повестися (пор. Лк. 12, 11–12).

Нехай Пречиста Діва випросить нам з неба мудрості слова і мудрості мовчання, мудрості вірності і мудрості відваги у проповіді Христової благовісті у нашому житті!

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії

About The Author

admin

See author's posts