#ПохвалаБогородиці 29. Із вірою у серці крокувати назустріч свободі Божих дітей

«Радуйся, море, що фараона душевного потопило;

Радуйся, скеле, що спрагнених життям напоїла;

Радуйся, стовпе вогненний, що сущим у темряві дорогу показує;

Радуйся, покрове світу, ширший від облаків».

Друга частина Ікосу 6 присвячена тематиці Виходу вибраного народу з Єгипетської неволі. Пророк Осія представляє цю центральну подію Старого Завіту як вихід улюбленого сина Божого на свободу за покликом люблячого Батька: «Коли Ізраїль був дитятком, я полюбив його, і з Єгипту покликав я мого сина» (Ос. 11, 1).

Цікаво, що євангелист Матей застосовує це пророцтво до Ісуса Христа, тим самим тісно поєднуючи долю народу із долею окремої людини: «Вставши Йосиф, узяв уночі дитятко та його матір і пішов у Єгипет, де перебув до смерти Ірода, щоб збулося сказане Господом через пророка: „З Єгипту я покликав мого сина“» (Мт. 2, 14–15).

Як члени новозавітного народу Божого і як Христові учні ми теж маємо на собі пережити досвід виходу з Єгипту, виходу із рабства на свободу Божих дітей. А до цієї свободи провадить нас і визволяє сам Господь Ісус, спершу долаючи дорогу Виходу свого народу, а потім здійснюючи свій пасхальний перехід від смерти до життя.

У цьому паломництві ми теж будемо переживати різного роду іспити і випробування. Акафіст представляє їх трьома образами, взятими з Книги Виходу 13–15:

фараон зі своїм військом, які переслідують Божий люд, бажаючи завернути його назад до рабства, до неволі;
спрага на пустині, яка приводить народ до нарікання;
темрява ночі, яка не дозволяє правильно обрати шлях. Усі ці образи відображають наш духовний досвід в дорозі до свободи дітей Божих.

Спершу диявол намагається насильно повернути нас в своє ярмо. Явні і жорстокі переслідування, які наш народ пережив у минулому столітті, та й зараз ще переживає, показують, що за свободу слід боротися, змагатися, її постійно треба захищати від наших ворогів. У цій боротьбі ніколи не слід падати духом, бо там, де забракне наших людських сил, Бог неодмінно прийде нам на поміч, переведе нас суходолом по морському плесу, а переслідувачів потопить і погубить.

Диявол може намагатися зламати нашу гідність, використовуючи також матеріальну скруту і нестатки. Втім, дитина Божа і Божий народ навіть посеред скрути і нестатків не забувають істини про те, що «не самим хлібом живе людина, але кожним словом, яке виходить з Божих уст» (Мт. 4, 4). А свою спрагу заспокоюють, прибігаючи у першу чергу до Христа Господа — Джерела води живої, згідно з Його закликом: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є! Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!» (Йо. 7, 37–38).

Нарешті темрява, в якій не видно напрямку дороги, є образом моральної дезорієнтації, етичного замішання, в яке диявол намагається впровадити людину і народи, щоб вони не вміли розрізнити добро і зло та щоб не були в стані приймати правильних Божих рішень для блага людини і суспільства. І тут Господь нам посилає «вогняний стовп» — свою відвічну правду, яку Христова Церква проповідує і навчає непомильно, щоб Божі діти не загубилися в дорозі. Невипадково Святе Писання називає Церкву «стовпом та основою правди» (1 Тим. 3, 15).

Нехай Пречиста Діва Марія, улюблена доня Небесного Отця і вірна дочка старозавітного народу, а водночас Матір, яка товаришувала Ісусові в Його виході з Єгипту та вірно стояла при Його Хресті, очікуючи пасхального світанку перемоги, допоможе здолати усі труднощі і перешкоди в нашому паломництві і осягнути ціль нашого життя: обіцяну землю Божої правди, Божої свободи і Божого життя!

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії