Генерал босих кармелітів: свідчитиму про те, як Матір Божа захищає українців

Цього року у святкуваннях на честь Матері Божої Бердичівської взяв участь генеральний настоятель Ордену Босих Кармелітів отець Міґель Маркес Кальє OCD. Він вже не вперше відвідує своїх братів в Україні. Цього разу йому вдалося також побувати на Сході країни.

Про свій черговий візит він поділився своїми враженнями з нашим інформаційним ресурсом РКЦ в Україні.

Які враження зі святкувань у Бердичеві везете з собою в серці?

Для мене це велика радість та велика честь бути з вами на святі у Всеукраїнському санктуарії. Коли почалась новенна до Матері Божої Святого Скапулярію, я був на Святій Землі і для мене важливо було саме це свято пережити тут – з братами. Найбільше відчуття – це радість. Коли дивлюсь на ікону Матері Божої, яка є в Бердичеві, то відчуваю тепло. Мене сюди тягне і мені завжди тут приємно бути. Крім радості ще я відчув велику єдність вірян, єпископів, богопосвячених осіб. Всі разом святкують, як одна велика родина.

Де вдалося Вам побувати після Бердичева?

Після Бердичева ми поїхали до Києва, де переночували. Після цього – до Запоріжжя. Ми також відвідали одне місце біля фронту, де розташована військова лікарня. Це була подорож з єпископом Яном Собіло та Оленою Кулигіною, з моїми співбратами. Мене приємно здивувало, наскільки тут люди одне одного добре приймають. І мені приємно, що мене прийняли по-родинному і весь цей час був надзвичайно милий.

Чи були якісь небезпечні ситуації за час вашої подорожі?

У тому часі на Сході самої небезпеки ми не відчули. Але коли їдеш ближче до фронту, то маєш досвід, коли Тебе ретельно перевіряють. Це зовсім інше, чого я не зустрічав в інших частинах України. Друга справа, яку я бачив на власні очі – це лікарня, в яку привозять поранених. Ми ходили по ній, я бачив ті страшенні умови, в яких це все відбувається, в яких лікують поранених.

Яке слово чи який жест Ви привезли з собою зі Сходу? Що Вас особливо торкнулось?

Перше – це те, що коли ми привезли дефібрілятори та медичні монітори. Мене здивувала реакція – це величезна вдячність лікарів. Бо умови, в яких вони працюють та те, що вони отримують там – це все є від людей доброї волі. Також ми привезли респіратори. Я мав таке враження, що це війна Давида з Голіафом. І українці є тим Давидом, але є величезне бажання перемогти. Кожен робить на своєму місці те, що може. Ті лікарі, маючи жахливі умови і не маючи багатьох речей роблять все, що в їхніх силах, навіть більше. І я вертаюсь з такою думкою: коли борешся, то точно маєш перемогти. У Європі є тенденція, щоби призабути про війну в Україні, можливо менше уваги в медіа.

Чи маєте бажання після такої подорожі поділитись тим, що Ви бачили та що жахіття тривають?

Поки я тут перебував, то писав щоденник, який висилав у цілий світ. Тисячі людей читають та дивляться фото. Вони цим зацікавлені. Від минулого року, коли я був тут на Великдень – привіз із собою уламок ракети, який мені подарувала одна жінка з Бердичева. Всюди, де я буваю, – всюди показую цей уламок ракети і розповідаю про війну в Україні. І цього разу я всім хочу розповісти, наскільки Матір Божа Бердичівська захищає цей народ, наскільки Її близькість та опіка відчутні.

Яке б слово Ви хотіли залишити для наших читачів?

Для тих, хто живе в Україні, я хочу сказати, що відвага має йти поруч з покорою. Не виграється жодна війна, якщо не буде переживання одне за одного. Ця війна – це не найголовніша війна, головна війна має відбутися всередині нас, коли ми маємо відкритися одне на одного та навчитися приймати одне одного, незважаючи ні на що. У цьому всьому треба навчитися приймати благодать, яку нам хоче дати Бог. Правдива війна не полягає у знищенні іншого, у помсті, а в тому, щоби знищити зло всередині нас. Бо якщо думаємо лише про знищення ворога, можемо знищити і себе. Треба завжди залишатися людиною.

Розмову вела Аліна Петраускайте