Гендерна диктатура в Іспанії. Навіть феміністки вимагають заборонити “калічення дітей”

Феміністки з Іспанії підтримали католицькі організації в протестах проти так званих транс-законів, які діють із березня. Рік тому Церква застерігала від проштовхування гендерної ідеології в іспанську правову систему, що особливо небезпечно для жінок і дітей.

У документах, поданих до органів державного управління у другій половині вересня, зокрема до Міністерства охорони здоров’я та Міністерство рівності, феміністки закликали припинити “практику калічення дітей”. Також вони звернули увагу на недоліки цього закону, який, на їхню думку, дозволяє сексуальним агресорам “легко та швидко” змінювати стать та особистість. Вони зазначили, що у випадку, якщо їх засудять до позбавлення волі, це становитиме загрозу для жінок, які перебуватимуть в ув’язненні разом із цими злочинцями. Про це повідомляє pch24.pl.

Згідно з новими правилами, особи віком від 14 до 16 років можуть змінити в реєстрі актів цивільного стану на своє ім’я таке, що відповідає іншій статі без рішення суду, але за згодою батьків або опікунів. Але після досягнення 16 років можна без обмежень зареєструвати свою “нову” стать у реєстрі актів цивільного стану. Для зміни документів навіть не потрібна довідка про проходження гормональної “терапії” чи т. зв. операції зі зміни статі.

Після вступу в дію нового закону багато органів реєстрації цивільного стану зафіксували лавину звернень щодо зміни статі від чоловіків. Члени Асоціації Християнських Юристів, яких цитують медіа, попереджають, що надто легка можливість зміни особистості та задекларованої статі використовується заявниками з поганими намірами.

Ситуація в Іспанії – це черговий приклад того, як революційний процес “поїдає власних дітей”. Успіхи феміністичних рухів, які призвели до запровадження гендерного паритету та політики рівності, проклали шлях для сексуальних меншин, і зокрема транс-середовищ, які прагнуть усунути відмінності між статями. Від насамперед страждають жінки, які у жіночих категоріях програють біологічним чоловікам, зазнають сексуальних домагань у туалетах і роздягальнях і яких навіть ґвалтують чоловіки-“співв’язні” у камерах. У цьому наративі біологічна жінка почувається жінкою навіть гірше, ніж чоловік.

У той же час, коли колишні радикальні феміністки наважуються кинути виклик цій відвертій дискримінації, їх називають TERF-ками (транс-ексклюзивний радикальний фемінізм/феміністка), “трансфобками” і навіть – як у випадку Дж. К. Роулінг – вони стикаються з кримінальними погрозами та кенсел-культурою. Та сьогодні вже ніхто не стає на їхній захист; потрібні Революції на попередньому етапі, тепер вони в кращому випадку є шкідливими гальмами.