До Дня військового капелана

Добігає другий рік Великої війни за нашу свободу. І в цьому часі ми були змушені переглянути та переоцінити багато речей і цінностей. Багато з того, що в шаленому ритмі сучасного світу випадало з нашої уваги чи мало незначну вартість, раптом, після 23 лютого, стало для нас очевидним. Ми відкрили силу духу нашого народу, який зі зброєю в руках у лавах ЗСУ, Нацгвардії, Прикордонників та численних підрозділів ТРО протиставилися московській орді.

Ми відкрили для себе справжніх друзів та сусідів, котрі нас підтримали, приймаючи біженців, посилаючи гуманітарні та військові каравани, які, як повітря, потрібні нашому народові. Без цих природних ресурсів годі уявити будь-який спротив полчищам орків.

Не заперечуючи необхідність людського та матеріально технічного ресурсу, на війні потрібен ще і духовний компонент, котрий буде живити серце воїна Божою милістю, потрібні ті, котрі будуть пригадувати воякам, що навіть в такому часі, Бог є близький і має чим наповнити їхнє серце. Це – капелани.

Особи, які, будучи поруч із військовими, пригадують що;

Жертва без любові – біль.

Біль з любов’ю – жертва.

Біль без любові – нещастя.

Любов без болю- небо.

Любов з болем- чистилище.

Біль без любові – пекло.

(Архиєпископ Ф. Шін)

Дякуємо за відвагу кожного священника, який у військовому однострої супроводить наших захисників і підтримує їх через уділення Святих Тайн та проповідь Доброї Новини, допомагає нашим воякам боронити нашу Батьківщину та зростати у вірі, надії та любові до Бога та його дітей.